Катастрофа української історії. Глибочезна яма, в яку нас заганяли століттями, і я нині переконуюсь у цьому все більше і більше, після того як спробував розібратися у лабіринтах історичної пам’яті. Питання: а вона у нас взагалі є – історична пам’ять? А історія є? Ну на загальному рівні звичайно є, і нині вона все краще. (Щоб ви розуміли – історія – це наука про минуле). А якщо вона і є, то знайти її дуже складно… Чи може я помиляюся? От наприклад.
Вчора (27.08.2022) Irina Serbul надіслала фото неймовірних кам’яних хрестів із села Василівка, на Одещині (колись у Миколаївському районі, нині у Березівському). Відразу ми полізли в інтернет – куди ж ще – і майже нічого не знайшли. Наші пошуки ускладнювало ще й те, що Василівок повно, навіть в Одеській області. У Вікі з історичних даних лише рік заснування – 1918-й. І козацькі хрести на цвинтарі? Щось не те…
Отже, до 1918-го Василівка мала подвійну назву – Василівка-Кацапка. Напевне заснували село козаки, після відходу із зруйнованої Січі – на це вказує різноманіття козацьких хрестів, деякі із яких можна назвати шедеврами народного мистецтва. А пізніше село належало Ісаєвим та Курісам. Напевно Ісаєви привезли сюди своїх кріпаків із росії й поселили. Не виключено, що поселенцями із росії були старовіри, яких в Україні часто називали кацапами. Значна частина села ще й нині має прізвище Васільєви.
Про хрести на цвинтарях Василівки (виявляється їх там два) написав історик Ігор Сапожников у своїй праці “Кам’яні хрести степової України”. Найстаріший із датованих встановлено у 1819 році. Хрести Василівки можуть розповісти значно більше про це село, ніж гугл. Це неймовірний пласт нашої минувщини. Якось поки так.
Текст Романа Маленкова, фото Ірини Сербул
