Село Воздвиженське у Ямпільському районі унікальне. Не те, щоб у ньому були якісь надзвичайні пам’ятки, чи відбувались події, що вплинули на хід історії. Але, в кінці 19 ст. – на початку 20 ст. тут існувало, причому дуже успішно, суспільство в мініатюрі, і своїм уставом, що сповідувало христіянські ідеї, і в основі якого були віра, любов та праця.
І все це було заслугою однієї людини, що виплекла, організувала та створла такий локальний суспільний осередок, за думкою одних – земного раю, інших – утопії, місцевий поміщик, Микола Миколайович Неплюєв (1860-1908).
Не будемо описувати всю родослівну, вона дуже давня та знаменита, походить ще з Андрія Кобили, боярина часів Івана Калити, і який в одному із своїх колін дав початок династії Романових.
Батько Миколи Миколайовича Неплюєва, Микола Іванович Неплюєв (1825-1890), був багатою людиною, що отримав від своїх батьків великий спадок (від батька – піддубський майорат (6000 десятин землі і містечко Ямпіль (30000 десятин), а від матері – маєток у Пікардії). В 1863 році очолював глухівське повітове дворянство, а 1872—1890 роках вже був чернігівським губернським предводителем дворянства, мав чин таємного радника.
Його син, Микола Миколайович Неплюєв, герой нашої розповіді, був одним з найбільших поміщиків свого часу, поряд з тим – громадським та суспільним діячем, і неабияким, а європейського масштабу, педагогом та мислителем.
Після завершення навчання в академії, вже маючи ідеї побудови устрою окремого довершеного суспільства, одержавши в 1882 році в дарунок від батька хутір Воздвиженський та отримавши від нього згоду на економічну самостійність, починає впроваджувати ці ідеї в життя.
Починає з того, що відкриває сирітський притулок, який стає зародком для чоловічої сільськогосподарської школи у 1885 році у Вознесенькому, у 1891 році така ж школа відкривається для дівчат – у Преображенському. Всі діти навчалися безкоштовно. Між заснуванням цих шкіл, вже у 1889 р., це після першого ж випуску сільськогосподарської школи, Неплюєв, з її випускників засновує общину — «Перше трудове братство». У 1893 р. було затверджено «Устав Православного Хрестовоздвиженського Трудового Братства», а вже через рік указом Олександра ІІІ, братство отримало офіційний статус.
Основними ідеями братства були вільне братерство християн у громаді, людяність, повна демілітаризація, колективна власність та спільна праця з рівним розподілом результатів діяльності.
Батько Миколи Неплюєва помирає у 1890 році, і вже чере рік спадкаємець числених багатств передає Трудовому Братству все своє майно, загальною вартістю 2 мільони 750 тисяч рублів (!!!), а це 16435 десятин землі з лісом, будівлями і двома винокуренними, цукровим, ливарно-механічним і цегельним заводами, коптильнею, двома лісопилками, Трудовому братству. На чой час братсво налічувало 150 чоловік, а разом з вихованцями шкіл, випускниками яких воно поповнювалось, перевищувала 300 чоловік. Завдяки таким фінансовим вливанняс, братство активно розвивається, економічно міцніє, застосовуює у господарській діяльності найсучаснішу техніку, технології та обладнання. Ще з 1898 року члени братства знали, що таке Siemens, на його території функціонувала локальна телефонна мережа фірми.
Усі братчики, як сімейні, так і незаміжні, об’єднувалися за професійною приналежністю у великі «братські сім’ї»: сім’я вчителів, хліборобів, молочарів тощо, кожна з яких проживала в багатоквартирному будинку. Кожній родині надавалась простора кімната, а неодружені жили по 3-4 людини в одному приміщенні. Чоловіки і жінки мали рівні права. Діти виховувались у дитсадках, а з восьмирічного віку навчалися в школах. Прибуток порівну ділився між членами братства. У братстві працювала велика бібліотека, викладались музика, малювання, проводились літературні вечори, ставились аматорські вистави, братство мало свій симфонічний оркестр.
До 1908 року чисельність членів братства досягала вже до 500 чоловік.
Творець Хресто-Воздвиженського Християнського Трудового Братства Микола Неплюєв у 1998 році помирає.
Проте після цього братство не припинило свого існування, воно діяло ще біля 20 років, пристосовуючись до нових реалій. У 1919 воно перетворилось на радянську комуну «Трудове Братство», при цьому залишаючись християнським трудовим братством.
Видно, ще тоді більшовики вбачали в ньому, якщо відкинути християнство, паростки чогось, що співпадали з коммуністичною ідеологією, як то колективна власність та спільна праця (десь там поперду вже жевріли ідеї колгоспів), тому голова більшовицького уряду України Раковський дав розпорядження охороняти майно братства.
Але пізніше все змінилось. Вже в кінці 1924 року органи ГПУ репресували керівників трудового братства, а його перетворили його в «артіль ім. Жовтневої революції», християнські школи експроприювали та перетворили в радянські. Через рік було знищено братський храм, заарештований священик, остаточно братство знищили у 1929 році, артіль взагалі оголосили «колективним кулаком», майже усіх братчиків було виселено по розпорошено по всій Росії.
На базі сільгоспшкіл братства аж до 1979 року працював сільськогосподарський технікум.
Як меценат, Неплюєв також на свої кошти збудував у селі Хресто-Воздвиженську церкву, лікарню. Він поклав початок садівництву та виноробству в селі. До сьогодні існує фруктовий сад в 300 га, заснований 1905 року. Воздвиженський парк, в 42,6 га, в якому більше 20 видів дерев, з 1972 року є пам’яткою садово-паркового мистецтва.
Для збереження спадщини Миколи Неплюєва у селі створено історико-меморіальний музей «Трудове Братство М. М. Неплюєва».
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега години та Максима Назаренка.
