Сатанівська Слобідка

На зламі XVI та XVII століть за три кілометри від Сатанова вниз за течію Збруча православними монахами було засновано оборонний Троїцький монастир. З трьох боків його оточували мури двометрової товщини заввишки до 6 метрів, з боку Збруча монастир був захищений кам’янистим крутосхилом з рукотворними печерами. Можливо, попередником монастиря був печерний скит, адже в скелях навколо є багато недосліджених гротів.

Складається монастир із Троїцької монастирської церкви середини XVII ст., келій з дзвіницею того ж періоду і пізніше збудованої в’їзної брами. З 1707 по 1799 року належав греко-католицькій церкві і використовувався монахами-василіянами. Внаслідок перебудови 1744 року набув рис бароко. За отців василіян монастир став резиденцією єдиного в Україні цеху професійних жебраків – офіційно зареєстрованого.

У Троїцькому монастирі правив службу відомий просвітитель, вихованець Київо-Могилянської академії Арсеній Сатановський,. На прохання московського царя Олексія Михайловича під час церковної реформи патріарха Нікона митрополит Київський Сильвестр Косів у 1649 році послав до Москви Арсенія Сатановського та Епифанія Славинецького. Вони керували перекладом богословських книг, за якими дотепер правлять службу у всіх православних храмах московського патріархату. Займалися вони і зміцненням руської самосвідомості у Москві. Але, згодом Арсеній потрапив у немилість до влади, покинув Росію і закінчив життя в сатанівському монастирі.

Вирушаючи в Альпійський похід, у монастирській церкві всю ніч молився Олександр Суворов. У 1899 році монастир став жіночим. Його будівлі постраждли під час артобстрілу 1914 року. У 1929 році монастир закрили і руйнували совіти. Обитель відновила життя за німців у 1942 році. Тоді під керівництвом ігумені Рафаїли відновили церкву і келії. У 1962 році монастир знову закрила радянська влада. Місцевий колгосп почав розбирати монастирські стіни і вапнякові брили для будівництва корівників. У 1989 році святиню повернули православній громаді.

Троїцька монастирська церква з п’ятикутною апсидою була побудована у 1654 році на місці старої дерев’яної. Під час перебудови монастиря у 1744 році на південній стіні з’явився сонячний годинник.

Муровані прямокутні в плані келії разом із оборонною дзвіницею та трапезною було збудовано також в середині XVII століття.

В центрі об’єму келій розміщується надбрамна башта-дзвіниця. В першому її ярусі – наскрізний прохід, перекритий напівциркульним із розпалубками склепінням. На другий ярус ведуть сходи, влаштовані в товщі стіни коридору. Третій ярус під час реставрації 1744 року було завершено профільованим карнизом із сегментними зламами в стилі бароко.

На східному фасаді першого ярусу збереглися різьблені білокам’яні капітелі пілястр у стилі ренесансу. Вони складаються з волют, іоніків і розетки. На фасаді вежі-дзвіниці – невеличка скульптура святого Рохуса-прочанина з собакою – покровителя хворих на чуму.

В’їзну браму у стилі бароко зведено за часів перебудови монастиря в середині XVIII ст. В’їздна брама датується XVIII століттям. Брама кам’яна, потинькована, двоярусна. До брами з боку монастирського двору примикала прямокутна прибудова, перекрита двосхилим дахом. Стіна проїзду у брамі також декорована пілястрами та профільованими карнизами. Другий ярус завершувався фронтоном профілю, близького до встановленого на Троїцькій церкві. Другий ярус прибудови та брами на кінець ХХ століття був у руїнах. Вже в наш чай його замінили бляшиним дахом.

Келії:

Вид на Сатанів від Сатанівської Слобідки:

Текст та фото Андрія Бондаренка                      andy_babubudu