В Дніпрі в найбільшому єврейському музеї України і одному із найбільших подібних музеїв у Європі «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» за підтримки Об’єднаної єврейської общини України почала працювати виставка «Сатанів: загублений світ давнього єврейського цвинтаря». Її офіційне відкриття відбулося 25 січня в рамках церемонії до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
Автором виставки є член команди «Україна Інкогніта» відомий подільський краєзнавець, мандрівник і фотограф Дмитро Полюхович. Представлено 25 планшетів із його роботами, які він називає «витинанками».
Звідки взялася ця назва автор робіт пояснює так:
«Мене завше зачаровувало різьблення на давніх єврейських надгробках, особливо датованих періодом від кінця XVII та до початку ХІХ століття. На цей час випадає пік розвитку різьбярського мистецтва у євреїв. Далі, на жаль, відбувається деградація. Що й недивно. Це пов’язано із стрімким занепадом єврейських містечок-штетлів і, відповідно, культури і мистецтва, що почався по тому як на терени Правобережної України у цілому і Поділля зокрема поширилася влада Росії, – зауважує пан Дмитро. – Показати ж на звичайних світлинах всю красу робіт давніх майстрів досить складно – заважають плями моху, лишайників, вивітрювання тощо. От я і придумав власне know–how – прибрати все зайве, – тобто відрізати (витяти) повністю тло. У підсумку виходить самодостатній художній твір».
(Зразки робіт)
Робота над кожною «витинанкою» починається з фотографування «основи», що теж не просто:
«Досить часто, перш ніж зробити світлину, потрібно файно очистити мацеву, бо обростання можуть бути дуже значними, – ділиться краєзнавець процесом створення «витинанок». – А це може займати до години часу. Спочатку дерев’яною скалкою здирається мох, потім м’якою щіткою все ретельно відчищається і відмивається… Можна, звісно, вчинити радикально – використати залізну щітку. Тут і 10 хвилин вистачить. Але залізною щіткою по дуже тонкому різьбленню XVII– XVIIІ століть – то є вандалізм!».
Непросто й відібрати сам об’єкт. Цікавих мацев у Сатанові – сотні, але неможливо охопити неохоплюване, – потрібно зупинитися на найбільш вартісних. В останньому допомогли експедиції в рамках проекту «Могили предків», – спільного проекту ГО «Україна Інкогніта» та відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради за сприяння міського голови Городка Неоніли Андрійчук. В рамках проекту проходить дослідження старих некрополів історичної Городоччини (українських, польських і єврейських) метою яких є дослідити та показати яскраву та багатонаціональну культуру Поділля. Зауважимо, хоча сьогодні Сатанів не належить до Городоцької громади, але до історичної Городоччини – ще й як належить.
Барельєфи, які у майбутньому мають стати «витинанкою», обираються за двома критеріями. Перша – художня. Друга – наскільки цей сюжет є цікавим.
Тут, зауважимо, маємо ще один величезний шар традиційного мистецтва євреїв України.
Релігійні уявлення євреїв-ашкеназі забороняли зображувати людей. Тож розповідь про небіжчика та про його майбутнє у Кращому Світі й надія на воскресіння з мертвих «шифрувалася» в рослинних орнаментах та зооморфних зображеннях.
Майже кожне таке зображення є ілюстрацією до священних текстів Тори та Талмуду. Втім, зустрічаються й «позакнижні» сюжети. Наприклад головним елементом дуже красивого барокового надгробку на похованні Брайни, доньки Аарона, яка померла 1776 року є ведмедиця із галузками в лапах. Тут бачимо не лише ілюстрацію до псалмів царя Давида, де сказано: «Праведник, як пальма, розквітає, як кедр в Леваноні, возвиситься» (популярний сюжет ведмідь з галузками, то і є той праведник в Райському Саду). Майстер у цьому сюжеті також обіграв ім’я небіжчиці: Брайна – дослівний переклад з їдиш – «коричнева». Бачимо паралель імені похованої з коричневим хутром ведмедя.
Відвідувачі виставки, відповідно, не лише ознайомляться із традиційним народним мистецтвом євреїв, але й дізнаються про інформаційні коди зашифровані в усіх цих зображеннях. Кам’яні леви, ведмеді, олені, лиси, вовки, зайчики, білочки та різноманітні пташки багато чого можуть розповісти.
Варто акцентувати, що виставка це не лише про некрополістику, а про все традиційне єврейське народне мистецтво назагал. Його вершиною стали розписи дерев’яних синагог XVII–XVIII століть. На жаль після комуністів та гітлерівців, від них залишилися лише старі світлини та кілька сучасних реконструкцій.
Але ніщо не зникає безслідно. Оздоблюючи мацеви давні майстри ретельно відтворювали у декорі надгробків сюжети та багаті рослинні орнаменти зі стін нині зниклих божниць. Також вірогідно, що різьбярі по каменю та художники, які розписували синагоги, користувалися одними і тими ж «взірцями», – спеціальними альбомами із готовими зразками.
- Паралелі у розписі синагоги в Смотричі (фото П.Жолтовського) та декором надгробків у Сатанові.
Ідея проведення виставки виникла завдяки операційному директору Об’єднаної єврейської общини України Віталію Камозіну, який ознайомившись із «витинанками» запропонував показати їх людям ширше, ніж на світлинах у соціальних мережах. Він ж, разом із Гєнє бат Сурі Городецькою стали меценатами виставки – друк планшетів, зауважимо річ не дешева.
Виставка працюватиме щосереди та щонеділі з 10:00 до 19:00. Також можлива організація групових екскурсій щовівторка, щочетверга та щонеділі.
Виставка працюватиме у Музеї «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» до початку березня. По тому вона поїде до Одеси, а далі до Києва. Не виключається експонування і за межами України.
«Не варто забувати, що традиційне мистецтво українських євреїв, – це невід’ємна частина спільної культури і історії України, – підсумовує автор виставки Дмитро Полюхович. – Тим більше, що впродовж усієї історії відбувався активний взаємний культурний обмін. І цю яскраву і дуже цікаву сторінку потрібно вивчати і зберігати. Це теж наша культурна спадщина і її потрібно знати. Готуючи захід я, у першу чергу, орієнтувався на українців, аби вони більше дізналися про культуру і традиційне мистецтво народу, який понад тисячоліття живе поруч із нами».
(Прект обкладинки)
P.S. Більш детально про історію єврейського некрополя Сатанова, де найдавніші поховання датуються ще XVI століттям, про символізм давніх барельєфів та про багато чого іншого можна буде прочитати у великому досліджені Дмитра Полюховича «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам’яні звірі та магічні обряди», що незабаром вийде у видавництві «Дух і літера».
Фото Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» та Дмитра Полюховича
