Конотоп – це районний центр у Сумській області з населенням 90 тисяч осіб. Про існування міста із такою назвою радянські громадяни довідались у 80-ті роки минулого століття, після виходу на екрани дитячого фільму «Гостья із будущего». Пам’ятаєте, як герой цього фільму Коля Гєрасімов замовляв квитки до Конотопа? На думку автора сценарію цього епохального фільму, класика радянської фантастики Кіра Буличова, у Конотопі у 21 столітті повинні збудувати космодром та шахту до центру Землі. Вже пройшло понад 10 років у 21 столітті – ані космодрому, ані шахти. Що поробиш – це нездійсненна фантазія письменника, який можливо у Конотопі ніколи не бував. Але є у Конотопі те, що видається фантастикою, але є реальністю. Це конотопський трамвай. Цілих 3 номери.
Пам’ятник конотопському трамваю
Колії у приватному секторі
Місцеві мешканці кажуть, що колись Конотоп хотіли зробити обласним центром, тому й вирішили збудувати трамвай. З центром області не склалося, а трамвай залишився. Він вперше став на колії у 1949 році. Довжина лінії тоді становила 3,5 км. Перші два трамвайні вагончики приїхали до Конотопа із Москви, а туди вони потрапили у вигляді військової контрибуції із Німеччини.
Нині трамвай є символом Конотопу. Йому навіть встановили пам’ятник. Згідно техпаспорту конотопський трамвай вміщує 224 пасажири (восьмеро душ на один квадратний метр). Деякі вулиці, якими прокладено трамвайні колії, не мають твердого покриття. Цікаво це виглядає у приватному секторі, ніби трамвай іде по сільській бруківці, в яку десь там пірнула колія.
У Конотопі є райони із старою і досить колоритною забудовою. Дуже багато дерев’яних будинків із віконницями та «рєзнимі палісадамі». В одному з таких районів збереглася старовинна садиба, яку звів у 19 столітті почесний мешканець Конотопа, відомий російський воєначальник, київський військовий губернатор, а також прототип Івана Сірка у славнозвісних «Запорожцях» Рєпіна – Михайло Драгомиров. Довгий одноповерховий садибний будинок, кілька флігелів та господарських приміщень, садибний парк – з усього цього в радянські часи зробили… так-так, звісно ж туберкульозний диспансер. Нині в садибі збираються облаштувати музей.
Садиба генерала Драгомирова та пам’ятник
Конотоп – це типовий пострадянський райцентр. Він нібито й не примітний чимось особливим, але про це місто знають майже всі. На всю Україну прославив його Григорій Квітка-Основ’яненко у своїй сатиричній повісті «Конотопська відьма».
За мірками Східної України Конотоп – старе місто. Йому 370 років. Тривалий час воно було козацьким осередком – «славним сотенним містечком». В радянські часи Конотоп став другим за кількістю мешканців містом Сумської області. В ті часи Конотоп просяк радянською атрибутикою та архітектурою. Деякі будівлі радянської епохи, зведені у 20-ті роки минулого століття, можна сміливо вважати пам’ятками архітектури.
Сучасний Конотоп
У 17 столітті Конотоп міг відіграти доленосну роль в історії України. Після Конотопської битви. Але не вийшло. Сталося це у 1659 році…
Після смерті Богдана Хмельницького на гетьмана обрали його сина – Юрія. Але безвольний і безхарактерний Юрась довго не втримав булаву. Вже через рік, на козацькій раді у Корсуні, на його місце обрали колишнього генерального писаря, Івана Виговського.
Виговський був відвертим противником союзу з Москвою, тому, зважаючи на сильне втручання московитян у внутрішні українські справи, розірвав Переяславську угоду і заключив договір із Польщею. За умовами цього договору утворювалося Велике князівство Руське (звичайно у складі Речі Посполитої). У відповідь на це московський цар відправив в Україну велике військо під керівництвом князя Трубецького. 21 квітня 1659 року це військо взяло в облогу Конотоп.
Конотопська битва
Облога Конотопа тривала 70 днів. Оборону міста тримав чотирьохтисячний козацький полк під керівництвом полковника Гуляницького. Зупинка московської армії під Конотопом дозволила Виговському зібрати досить значне військо козаків (25 тисяч), набрати більше трьох тисяч сербських і молдавських найманців та заключити союз із кримчаками, від яких на допомогу прийшло 30-тисячне військо на чолі із ханом. На боці росіян було 100-тисячне військо (чи близько того). Хоча російська Вікіпедія вказує цифру близько 30 тисяч ( там текст взагалі досить цікавий🙂 і «пахне» антиукраїнськими імперськими настроями).
Виговський із союзниками під Конотопом (біля сіл Соснівка та Шаповалівка) здобув блискучу перемогу над росіянами. Про детальний хід битви краще прочитати ось тут. Ось що писав про цю подію найавторитетніший російський історик Сєргєй Соловьйов:
«Цвет московской конницы, отбывший счастливые походы 1654 и 1655 годов, погиб за один день, и уже никогда после этого царь московский не мог вывести в поле такое блестящее войско. В траурной одежде вышел царь Алексей Михайлович к народу и ужас охватил Москву…».
Російська вікіпедія у статті про Конотопську битву безжально критикує Соловьева, як “повествовательного автора”. Хоча у статті про самого історика написано “30 лет неустанно работал Соловьёв над «Историей России», славой его жизни и гордостью русской исторической науки”. Досі не зустрічав таких категоричних розбіжностей у Вікіпедії.
Це була одна із найблискучіших перемог в історії українського війська. Хоча Росія нині вважає цю битву кривавим злочином проти російського народу. В такому випадку, наприклад, злочином проти народу німецького можна вважати битву під Сталінградом і т.д.
Приватна забудова Конотопа
Виговський не зміг скористатись результатами своєї перемоги. На заваді стала коаліція лівобережної промосковської козацької старшини, яка скинула Виговського з гетьманства і знову обрала на гетьмана Юрія Хмельницького.
Це був найславетніший період історії Конотопа. Після того місто, як і вся Україна, пірнуло в криваві нетрі громадянської війни – Руїни. Потім Конотоп був у складі Гетьманщини, Російської імперії, СРСР, ну і…
Текст Романа Маленкова, фото Олега Години
