Скільки не мандруй Україною – все рівно знайдеш щось нове й унікальне. Як от церква у селі Марківка, в Кобеляцькому районі на Полтавщині. Дерев’яний ампір – де ви ще таке побачите? Хіба що у Рязані, та й то не факт. Та і не скоро ви туди потрапите… А тут таке диво в «глибокій» Полтавщині. Храм Івана Предтечі.
Вже здалеку помітив у церкві щось незвичне – досить великий храм, стиль якого, як для дерев’яної будівлі, дуже незрозумілий. Відразу війнуло московщиною, але згадав єпархіалки, Кіжі, шатрові верхи – та ні, не воно. Великий куб, в основі, до якого прибудовані вівтар, бічні приділи та бабинець (чи то просто сіни); візантійський купол, вкритий бляхою. Праворуч, біля вівтаря, напівкругла прибудова, яка могла б бути елементом тетраконхового храму. На деякій відстані від центрального входу в церкву мурована дзвіниця, на подвір’ї два невеликих будинки радянського періоду – напевне будівлі священника чи хтозна. І ще одна цікавинка – в усіх інтернет-джерелах вказано роком побудови храму Івана Предтечі далекий 1814-й.
Відразу помітив, що храм стоїть на високому фундаменті, матеріал якого визначити не вдалося, адже він був захований за чимось, вкритим товстим шаром фарби – чи то бляхою, чи то фанерою. Пізніше з’ясували, що то оцинкований метал.
Майже усі загадки вирішив всезнаючий гугл – виявляється, що храм мурований із цегли і обшитий деревом. Оце да. Дерев’яних, обкладених цеглою, будівель бачив купу, а от щоб цегляну обшили деревом…
Власником села Марківка був багатий поміщик, колезький радник, Василь Марков. Саме на його кошти у 1814 році було зведено церкву Різдва Івана Предтечі. Це був модний на той час стиль ампір, можливо щось схоже, наприклад, на церкву в Стольному, на Чернігівщині. Але первісний вигляд храм, імовірно втратив, адже зазнав певних перебудов ще у 19 столітті. Причиною була неякісна цегла – чи то будівельники обдурили Маркова, чи то й самі не знали, але храм тріскався, то в одному, то в іншому місці. Його лагодили й укривали все новими шарами тиньку. На початку 20 століття, щоб церква не почала валитись, її обшили деревом, таким чином з’явився дерев’яний ампір.
Більшовики розвалили дзвіницю, а церкву закрили. Німці, під час окупації, знову відкрили храм, і він був діючим весь час. Сюди сходились віряни із багатьох сусідніх сіл. Дзвіницю відновили у 1996 році.
А ще храм, який підпорядковується Православній церкві України (ПЦУ), славний своїм настоятелем – 20 років тут служив Дмитро Куліковський, військовий капелан зони АТО.
Текст та фото Романа Маленкова
