Опанаса Сластіона ми знаємо як видатного художника, твори якого експонуються навіть у Національному художньому музеї. Також він був знаним науковцем-етнографом, дослідником українських традицій, засновником капели бандуристів, а ще архітектором, який визначав українські напрямки у архітектурі початку 20 століття.
Я не буду переповідати біографію Сластіона – почитайте у Вікіпедії. Будівництво легендарного Полтавського Зества архітектором Кричевським дало поштовх розвитку нової української архітектури, в якій використовувались елементи північно-європейського модерну та форми традиційної української сільської архітектури. Сластіон підтримував розвиток українського архітектурного стилю й проектував цілу низку сільських громадських будинків.
У 1911-1913 в Лохвицькому повіті (нині території Лохвицького, Чорнухинського, Лубенського районів Полтавської, Роменського району Сумської та Варвинського району Чернігівської областей) роках Опанас Сластіон будував за власними проектами земські школи. Загалом Лохвицьким повітовим земством було затверджено понад 90 проектів, але, зважаючи на відомі тогочасні події (Світова війна, більшовицька окупація), Сластіону вдалося реалізувати лише трохи більше 30-ти. У багатьох школах ті земські школи збереглися, як от у селі Млини, де будівля перебуває у прекрасному стані, щоправда без вежі, яка малась бути згідно проекту.
Двокомплектна земська школа в с Млини Лохвицького повіту 1912 р., худ. О. Г. Сластіон. Кресленик фасаду.
Ініціатива створення шкільних будинків у народному стилі належало Полтавському губернському земству. Для апробації вибрали один з найбільших повітів – Лохвицький. Земство поставило задачу, збудувати школи в тому ж стилі, в якому була зведена його головна будівля. І Сластіон прекрасно справився із задачею.
Опанас Сластіон помер у 1933 році. Його смерть ніби підкреслювала смерть українського генофонду – хоча, на відміну від більшості репресованої і знищеної української інтелігенції, Сластіон був вже у поважному віці.
Текст та фото Романа Маленкова
Ось що писала на цю тему газета “День”
“Перші шкільні будинки у повіті почали зводити восени 1910 року. Згідно з подальшими планами будівництва у 1911 році побудували 24 шкільні комплекти. І вже 1912 року нові шкільні будинки виросли у Варві, в Городищі, Куріньці, Безсалах, Бондарях, у Гільцях, Кізлівці, Мокиївці, Токарях, Синяківщині та в інших селах Лохвицького повіту.
У квітні 1912 року земська управа уклала договір з підрядником Й. Малиновським на спорудження 27 шкільних будинків. А підприємець із Любліна взявся зі своїми робітниками та будівельними матеріалами звести будівлі шкіл згідно з технічними умовами, кресленнями й шкільною мережею, нанесеною на топографічну карту Лохвицького повіту, і здати ці школи до 1 вересня 1913 року.
Кожний комплект включав шкільний будинок на 1, 2, 3 чи 4 класи (у деяких з квартирами для вчителів), дерев’яний сарай, дубовий погріб, колодязь і паркан навколо шкільної території. Вартість будівництва шкіл оцінювалася від 6400 до 16 550 карбованців у залежності від його обсягів.
Усього протягом 1912—1913 років у Лохвицькому повіті було зведено понад 100 шкільних будівель з надвірними спорудами. Це майже у 70 відсотках усіх містечок і сіл повіту. Був задум продовжувати будівництво до 1917 року і далі, але події Першої світової війни, а за нею революції не дали здійснитися цим, прямо скажемо, грандіозним планам земства.
Шкільні будинки, що з’явилися у Лохвицькому повіті завдяки активній діяльності місцевого земства, і стали новим словом в архітектурній практиці України того часу.
У своїх проектах О. Сластьон творчо переосмислив національні архітектурні форми. Він талановито інтерпретував досвід майстрів минулого, котрі широко використовували в дерев’яних і мурованих будівлях двері та віконні просвіти, що мали трапецієвидний (шестикутний) абрис, а також коробові арки, шатрові покриття у кілька схилів з уступами у вигляді пірамід, наметів. Тож, розробляючи свій новий проект, О. Сластьон пояснював: «Основні елементи архітектури можуть бути старі, але трактування цих основ буде новим». Тож цілком новаторським був підхід митця при створенні ним унікальних проектів шкільних будинків у Лохвицькому повіті, котрі стали цілим явищем у національній архітектурі новітньої доби.”
Георгій ШИБАНОВ, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, спеціально для «Дня»
