Сорокалітова гора в Яреськах

Між піщаними берегами під горою в Яреськах звивається Псьол. Може в якісь прадавні часи ще молодий і бурхливий Псьол-вуж взяв та й відкусив тут напівкруглий шмат гори: «Покочуся, повалюся, лисої гори наївшись». Тільки безліч старих ручищ і нагадують про ті часи. А з гори, здається, пів полтавщини видно. Усі її ліси та луки.

 

Може Гоголя на ніч почитати, це ж його мала батьківщина? «С северной стороны все заслоняла крутая гора и подошвою своею оканчивалась у самого двора. При взгляде на нее снизу она йказалась еще круче, и на высокой верхушке ее торчали кое-где неправильные стебли тощего бурьяна и чернели на светлом небе. Обнаженный глинистый вид ее навевал какое-то уныние». Ех, Ніколай Васільєвіч, Лиса, та не та. Хоча гора у Яреськах Шишацького району, як на мене, мальовничіша, ніж її київська тезка. Одна з найвищих точок полтавщини носить ще й іншу назву – Сорокалітова гора. Ніби то тут жив колись козак на прізвище Сорокаліт. А може сорок літ тут жив?

 

 

 

 

Десь поряд Олександр Довженко знімав свою знамениту «Землю», але краєвидів самої гори у кадрі немає - не вірте путівникам. Між іншим, вони ж згадають, що в Яреськах народилася мати Миколи Гоголя, тут же вінчалися батьки майбутнього письменника. А от чомусь вони не знають, що тут також народилася Марія Яківна Яресько. Мати ще одного генія українського слова – неокласика Миколи Зерова.

Микола ЗЕРОВ

ПРАОСІНЬ

Як ніжна праосінь ти йдеш моїми снами;

Мов китиці калин рожевієш устами,

Очима темними, мов вереснева ніч,

Округлістю тьм’яних, алебастрових пліч

Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.

Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,

Стожарами мені горить у далині.

Ти давню праосінь нагадуєш мені:

Широколанний степ, бліді свічада ставу,

Берегових грабів грезет і злотоглави,

Повітря з синього і золотого скла

І благодатний дар останнього тепла.

Надумаєте побачити Сорокалітову гору – поєднайте подорож, наприклад,  з Великими Сорочинцями і Гоголевим. Яреськи якраз між ними. Тільки не їдьте з боку Багачки, Байраку, Подолу – дорога є тільки на карті.

Вірші не писав, а от текст і фото Сергія Щербія