Пустовійтівка лежить при дорозі Київ – Суми, неподалік від Ромнів (до Сум звідси залишається близько 100 км). В часи президенства Ющенка про це селище багато говорили, а нині щось взагалі забули. Принаймні так здається. Але впевнений – це не надовго, і бути Пустовійтівці значним туристичним центром, адже потеціалу для цього вистачає: дві великі церкви, кожну з яких можна віднести до перлин архітектури, парк, скіфський курган, а головне – звідси родом останній кошовий отаман Запорізької Січі – Петро Калнишевський.
Миколаївська церква (1900 -1906 рр.)
Пам’ятник Петру Калнишевському
Калнишевський – людина-легенда. Очільник Січі, генерал-поручик російської армії, кавалер найвищої нагороди імперії – ордена Андрія Первозванного, але особисто для мене він цікавий іншим – він жив іншими вимірами життя, ніби хоббіт із перстнем… На пам’ятному знаку написані роки життя 1691 – 1803 – відразу закрадається думка – то якась помилка. Але ні. Кошовим його вперше обрали у 71 рік, орден отримав у 80 років, а заарештований був у 84. В голову не вкладається, але його, в такому, м’яко кажучи, поважному віці, відправили на Соловки, де він 16 років провів у одиночній!!! камері, потім був переведений у звичайну в’язницю. Уявіть собі – людина із 85 до 101 року просиділа в одиночці на Соловках… хоча це неможливо уявити. Це було нелюдське знущання, яке кошовий пережив, як пережив він і своїх мучителів: Єкатєріну і її синочка Павла, Грігорія Патьомкіна…
У 1801 році Петро Калнишевський потрапив під амністію й отримав волю. Та куди йому було йти у 110 років? Він залишився ченцем на Соловках де й помер у 112 років. Відомий напис на його надгробку:
Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю.
Цікаво, скільки б прожив кошовий, якби не чвертьстолітні знущання над ним. Можливо він взагалі жив би вічно? Щоб більше дізнатись про Петра Калнишевського читайте, наприклад, Вікіпедію.
У 2008 році УПЦ КП канонізувала Калнишевського під іменем Петра Багатостраждального, а у 2014 році він був канонізований УПЦ МП. За свого життя він будував церкви, зокрема, чудовий храм звів у Ромнах – Покровську церкву – її більшовики зруйнували, а от у Пустовійтівці храм, зведений кошовим, якимось дивом зберігся. Щоправда совєцькі окупанти гарно познущалися із пам’ятки козацького зодчества – знесли верхи, перетворивши святиню на хату, склад та клуб.
Відновили Троїцьку церкву у 2006 році, за ініціативи президента Ющенка, який називає Калнишевського своїм дальнім родичем. Нині храм у прекрасному стані. Разом із Музеєм Петра Калнишевського він входить у історико-культурний заповідник “Посулля”. Ще у Пустовійтівці є пам’ятник святому-кошовому.
Троїцька церква (1773, 2006 рр.)
Крім Троїцької церкви, в селищі зберегігся Миколаївський храм, збудований у 1906 році. Цю величезну споруду видно із траси Суми – Київ. Полтавський архітектор Носов звів церкву у стилі історизму (“цегляна еклектика”, “цегляний модерн” – я не сильний у визначенні таких деталей). Про неї не згадують у путівниках, й у Інтернеті її зображень дуже мало, але повірте – вона варта уваги.
Поряд із Пустовійтівкою розташований великий скіфський курган Старша Могила, а в іншому місці збереглася ціла курганна група – Оксютинецький некрополь 6-4 ст. до н.е.
Із Пустовійтівки хочуть зробити вагомий екскурсійний об’єкт, який разом із сусідніми Ромнами (а там ціла купа різноманітних пам’яток архітектури), складе дуже цікавий комплекс. Але то лише плани на майбутнє, нині ж про регіон, який перезентує цілий пласт української історії, культури й архітектури, знають дуже мало.
Текст та фото Романа Маленкова та Олега Години
