Заснування села Сміле на Роменщині відноситься до 1629 року, коли козаки Паволоцького полку, які переселилися з Правобережної України, з сучасної Вінницької області, осіли в цій місцевості та збудували фортецю. Згодом поселення стало сотенним містечком спочатку Миргородського, потім Лубенського полку.
Історію села Сміле досліджував місцевий уродженець Феодосій Іванович Сахно, який за результатами 25-річної праці, обробки тисяч архівних документів, власних пошуків (а він сам в підземних ходах Смілянськох фортеці віднайшов скрині із старовинніми книгами та козацького пістоля), видав 2004 року фундаментальну книгу, майже на 500 сторінок, яка так і називається “Історія Смілого”.
З праці дізнаємося, що на першу третину 18 ст. частина Смілого, разом з Беседівкою, Гринівкою та Томашівкою належали Києво-Печерській лаврі, а це біля 540 дворів, 6 водяних млинів та винниця. Проте козаків було більше, і лаврі вони не підпорядкувались, жили окремо, 722 двори з 791 родиною.
Подальша історія села, чи вже й містечка, пов’язана з життям та діяльністю козацько-старшинських родів Гамалій, Громек, Полетик.
Село постійно росло та розвивалось, так, що у 19 ст. за кількістю населення вже перевершувало повітове місто Ромни, та стало чималим торговельно-ремісничим центром, мало шість церков.
Навіть у радянські часи містечко до 1960 року було районним центром.
На сьогодні головною пам’яткою Смілого є мурована Воскресенська церква, збудована 1914 року. Досить цікавої і досить незвичної архітектури. Діюча. Поряд з храмом напевно було старовинне кладовище, проте там навіть хрестів нема, видає колишній цвинтар лише велика кількість невисоких, порослих травою, пагорбів.
Проте справжні перлини, козацькі величні барокові церкви, були знищені.
Зокрема, П’ятницька церква побудована у 1718 році, та відбудована у 1817 році козаком Іваном Босиком.
Миколаївська церква, 1795 року, при ній діяли дві церковно-парафіяльні школи, першим священиком був Семен Калнишевський, брат гетьмана Петра Калнишевського, зруйнована в 30-і роки 20 ст.
Покровська церква, 1800 року, єдина в Смілому, яку більшовики визнали пам’яткою, проте спалили, а винною у підпалі зробили психічно хвору місцеву мешканку
До нас дійшли світлини Стефана Тарнаушенко, які він зробив ще у 1920-х роках, і ми можемо бачити, які це були архітектурні та історичні скарби, на прикладі Покровської церкви.
Ну і наостанок – у Смілому жив та вчителював син Костянтина Ціолковського, Олександр Костянтинович Ціолковський.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
