Не все те турецьке, що турецьким зветься
Напевно самим відомим таким прикладом є «турецький міст» у Кам’янці. Оцей турецький міт, що саме турки все набудували на Поділлі, як на мене, дуже цікавий. За якихось неповних 27 років володіння з 1672 по 1699 роки – фактично життя одного покоління – таке вичищення пам’яті без ютубів, фейсбуків та зомбіящиків. Здавалося б жителі цих теренів не мали б страждати на комплекс меншовартості і пієтету до турків. Це ж неможливо порівняти з впливом турецької і татарської мов на українську, що тривав століттями (звідси такі «справжні» українські слова, як: майдан, філіжанка, килим, гайда, торба, чумак, чабан тощо).
От і в селі Озаринці у Могилів-Подільському районі Вінницької області вам кожен покаже «турецьку крепость», але навіть не питайте, де у них замок, фортеця? «Крепость» знають, а фортецю ніт.
Зведено кам’яну квадратну фортецю на високому правому березі ріки Немия для захисту місцевої людності від турецьких і татарських набігів було у 1657 році. Одні будівничим Озаринецького замку вважають Могилівського полковника Остапа Гоголя, що був предком Миколи Гоголя. Інші – Івана Богуна.
У 1672 році Османська імперія, відвоювавши у поляків Поділля, включила його до свого складу. У 1690 році твердиня була зруйнована турками, але через дев’ять років після повернення Поділля до складу Речі Посполитої, її відбудували.
Дорога до фортеці дереться вгору крутими пагорбами, з яких відкривається прекрасний кравид. Озаринецька фортифікація – саме для мандроманіяків: від мурів, будівель нічого не лишилося. Лише нижній ярус надбрамної вежі ще є сяким-таким прихистком то для сіна, то слугує ще для якихось господарських потреб. Якимось дивом кам’яна кладка, вхід, бійниці усе ще тримаються купи. Як і більшість наших твердинь, зруйнувана фортеця була не ворогами, а кмітливими господарями-селянами.
Може вся причина в тому, що «крепость турецька»? Була б своя, берегли б?
Текст і фото Сергія Щербія
