Саме під Зборовом в серпні 1649 року козацько-селянське військо під проводом Богдана Хмельницького разом з кримськими татарами на чолі з Іслам-Гіреєм ІІІ одержало одну з гучних перемог над коронним військом Речі Посполитої Яна ІІ Казимира.
Після наступу коронної армії навесні 1649 року, Хмельницький, завдавши удару передовим загонам Яреми Вишневецького, змусив залишки ворожих військ сховатись в Збаразькій фортеці. Дізнавшись, що на допомогу Вишневецькому вирушила 30-тисячна армія, Богдан, який держав Збараж в облозі, залишає біля стін фортеці частину війська, а сам із основними силами вирушає назустріч королівській армії. На допомогу гетьману прибув також загін кримських татар Іслам-Гірея ІІІ.
В першій же сутичці польське військо втратило близько 4000 вояків, основна частина переправилась через Стрипу та облаштувала табір. Завдяки тому, що північний вал вони звести не встигли, а табір був під постійним обстрілом козацьких гармат, об’єднаним козацько-татарським силам вдалось вдердись за стіни табора та міста. Зважаючи на критичність ситуації, Ян ІІ Казимир розпочав переговори з Іслам-Гіреєм, в результаті яких татарам було обіцяно багато відступних, можливість брати ясир та грабувати українські землі на шляху до Криму.
По суті, втративши союзника, не маючи можливості одночасно воювати на два фронти, Богдан Хмельницький змушений був почати переговори і через два дні укласти з королем Речі Посполитої Зборівський договор, який формально визнавав козацьке управління південно-східними землями Речі Посполитої, легалізував самоврядність українського козацтва, що втілилась в козацькому державному утворенні – Війську Запорозькому, або Гетьманщині. При цьому укладений договір не задовольняв ні козаків, ні Польщу, і обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.
Про ті давні часи та козацьку звитягу нагадуть численні пам’ятні знаки та хрести в самому Зборові та околицях. В тому числі, на місці битви та на місці поховання козаків.
Є в Зборові і музей “Зборовької битви” (відкритий в 1993 році), центральне місце в якому займає діорама Степана Нечая, що висвітлює вирішальний момент битви. Містить музей і матеріали про відновлення козацької могили в 1999 році та урочисте святкування 350-ї річниці Зборівської битви. В 2011 році біля входу в музей відкрили пам’ятник “Борцям за волю України” (чорний козацький хрест та дві литі гармати вздовж хреста). Крім того, окремі експозиції присвячені Січовому Стрілецтву та підпільній і повстанській боротьбі проти окупаційних режимів, та ще одній Зборівській битві.
Преображенська церква.
А була й таки під Зборовом, біля Калинівки, ще одна пам’ятна битва, яка теж дістала назву Зборівської. Це битва між російською та австро-угорською арміями 1-2 липня 1917 року під час так званого Червневого наступу (наступу Керенського). Вперше на боці Російської імперії брали участь підрозділи сформованого з полонених словаків та чехів Чехословацького легіону. І хоча бій завершився безперечною перемогою російських військ, але це була єдина велика перемога Російської імперії під час Червневого наступу. По суті, битва була братовбивчою, з боку Росії було три чехословацьких полки, з боку Австро-Угорщини – два чеських полки. Цікаво, що у цій Зборівській битві брали участь два майбутніх президенти Чехословаччини – Клемент Готвальд на боці Австо-Угорщини, та Людвік Свобода на боці Російської імперії.
Зборів – дуже давнє місто, одне з найдавніших в Західній Україні. За переказами, відоме з 1166 року під назвою Верхостав. Кілька разів за свою історію місто було не просто вщент спустошене, а й практично зрівнювалось із землею, проте завжди, як Фенікс, поставало із попелу та відроджувалось. В 1241 році Верхостав зруйнували татари, після чого відбудованому поселенню дали назву Зборів. Під цією назвою містечко згадується вже в 1445 році.
За однією із версій, засновниками міста були великопольські шляхтичі Зборовські. В XVI ст. тут існував замок, і містечко мало магдебургзьке право. Від 1642, і майже сто років поспіль Зборовом володіли Собеські, поки онука Яна ІІІ Марія Кароліна де Буйон 1740 року не продала Зборів разом із всім золочівським ключем князю Михайлу Казимиру Радзивілу, який в свою чергу в 1760 році продає його Антону Бєльському. В 1667 році місто знову зруйноване, коли було розбите та пограбоване турками, татарами та військами Петра Дорошенка. З 1772 року місто належало Австрії (від 1869 року – Австро-Угорщині), 1904 року стало повітовим центом, перед І світовою війною дідичем міста був граф Кароль Борковський. Під час першої світової війни Зборіа в черговий раз зазнав нищівної руйнації, не зруйнованими лишилось лише 4 будинки.
Костьол святої Анни (нині греко-католицька церква Новомучеників українського народу).
Від листопада 1918 року та до липня 1919 року – повітовий центр ЗУНР, практично знаходиться в епіцентрі боїв Української Галицької армії проти військ Польщі. До 1939 року Зборів перебуває у складі Польської держави, з 1940 до 1991 року окуповано СРСР (за виключенням трирічного періоду від липня 1941 року та до липня 1944, коли перебувало під німецькою окупацією).
Через постійні руйнування від битв, нападів та великих пожеж (а таких було біля десятка), давня забудова Зборова майже не збереглася. Дерев’яну церкву Пресвятої Богородиці, яку ще фіксують в 1781 році, пізніше продали та перенесли до села Цецова (Калинівка), де вона на початку XX ст. згоріла. Не зберігся й старий здоровезний паровий млин, згорів у 1909 році. В 1974 році знесені ринок з ратушею. Годинникову вежу з ратуші зберегли, перенісши її на будівлю, де нині розміщується РДА, а на початку XX ст. було староство. Тоді ж розібрали дзвіницю Преображенської церкви.
Із збережених пам’яток привертають увагу Собор Преображення Господнього та Церква Новомучеників українського народу.
Кам’яний Протокатедральний собор Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа зведений на місці дерев’яної (1710 р.) церкви в 1794-1798 році в бароковому стилі. Він ніколи не закривався і функціонував навіть під час воєн та битв. До І світової війни в ньому зберігалась чудотворна ікона Розп’ятого Христа, ще з старого храму, однак під час військових дій була вивезена до Росії. На подвір’ї церкви розташовані пам’ятний знак на честь скасування панщини та пам’ятний хрест на честь Святої Тверезості з написом “Хрест побідив поганство, побідить і п’янство”.
Церква Новомучеників українського народу, пам’ятка архітектури місцевого значення, зараз належить греко-католицькій громаді. А раніше це був костел Св.Анни, як римо-католицький костел зведений в 1748-1755 роках коштом інфляндського стольника Александера Сідлеського, освячений в 1766 році львівським архієпископом В.Сераковським. Є версія, чи то Пінзель, чи чи то його учні виготовили для костелу бічні вівтарі. У костелі перебувала ікона Божої Матері з Ісусом на лівій руці, яку король Ян ІІІ Собеський брав із собою в походи. Під час ІІ світової війни костел зазнав пошкоджень, у 1945 році був закритий, а згодом перебудований під магазин та пункт прийому склотари. Греко-католикам храм переданий 1992 року. Під час реконструкції надбудовано вежу та споруджено дзвіницю.
Зовсім недавно, в передмісті, на іншому березі Стрипи, звели ще один храм, Різдва Святої Богородиці, з оригінальнии оздобленням, баню прикрашають колоски пшениці.
На території міського цвинтаря, для вшанування пам’яті польських вояків, які загинули у військових діях 1914-1920 рр в районі Зборова, з ініціативи бургомістра Альфреда Коцола, 1935 року споруджена каплиця-памятник. Каплиця ренесансна, має 9-метрову вежу.
На мою думку, Зборів є одним із взірців толерантності та примирення, де вшановують пам’ять полеглим у війнах, незалежно від того, з якого боку були вояки. На цвинтарі існують ділянки, де захоронені українці, поляки, німці, чехи, що полегли у І світовій війні, є там і братська могила воїнів Української Галицької армії та січових стрільців, поховання воїнів УПА та радянських солдат.
Текст Ігоря Дорожка, фото Романа Маленкова.
