Сімеїз вважається одним із кращих курортних поселень на південному березі Криму. Так пишуть у путівниках. Особисто я не знаю за якими критеріями дали таку оцінку, але можу судити із власних вражень – він точно один із найбільш затишних курортів Великої Ялти. Тут немає Місхорського галасу і до моря звідусіль близько. Тут немає туристичих об’єктів на кшталт Лівадійського чи Воронцовського палаців (відповідно і нескінченних лотків із «типу сувенірами» й всяким барахлом для видурування грошів), але Сімеїз надзвичайно цілісний і подивитись тут є на що – для своїх розмірів селище просто перенасичене старовинними садибами.
Вілли та скелі Сімеїзу
Більшість вілл Сімеїзу збудовані у чудернацьких (як для ока мешканця не Аравії чи Самарканду) стилях, причому серед численних мавританських куполів тут проскакують і шпилі шотланських шале, і ампірні дахи. А гори навколо Сімеїзу просто казкові. Навіть видатний пересмішник Остап Вишня зачудувався красою скель Діви й Монаха й пустився у майже ліричні описи природи. А для мешканців Москви й Санкт-Петербургу Сімеїз на початку 20 століття став кримською Кончею-Заспою. Мати наділ тут хотіли майже всі, тому як гриби після дощу почали рости розкішні вілли. На жаль, радянська влада не змогла належним чином оцінити красу та природно-архітектурну гармонію цього курортного поселення, тому не вберегла багато пам’яток. А те, що вберегла, часто перетворювала на безликі утилітарні об’єкти… При новій українській владі ситуація не краща, адже це ж просто ганьба, коли казкові будівлі на зразок вілли «Мечта», стоять без вікон та дверей і поступово руйнуються. І це не десь у глухому селі на Тернопіллі, а в центрі мажорного південно-кримського узбережжя.
Сімеїз розташований у назвичайно мальовничому місці, біля підніжжя плато Ай-Петрі та гори Ат-Баш (Кінська Голова). Скелясте узбережжя тут значно красивіше, ніж у тому ж Місхорі. Особливого колориту додає гора Кошка (вона і дійсно нагадує кішку) та скелі розташовані біля моря та в ньому – Панеа, Діва та Лебедине Крило. Колись поряд із Дівою стояла скеля Монах, але взимку 1931 року страшний шторм зруйнував її. Тому нині легенда про прекрасну діву та закоханого у неї монаха вже є не дуже актуальною.
Урвища Кошки та приморські скелі облюбували скелелази. Цікаво дивитись, з якою мурашиною наполеглевістю вони видряпуються все вище і вище. Є у Сімеїзі нудистський пляж, а ще, кажуть, селище – улюблений курорт для людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією.
Перше поселення на місці Сімеїза виникло дуже давно – кілька тисячоліть тому тут мешкали таври. Археологи поряд із Сімеїзом дослідили найбільший у Криму таврський могильник та залишки укріплень.
В середньовіччі сюди прийшли візантійці. Ймовірно, тоді й з’явилася сучасна назва поселення, яка має грецьке коріння й пов’язана із словами «знак», «прикмета». Свого часу це місце служило гарним орієнтиром для грецьких мореплавців.
Після греків-візантійців поселення перейшло під протекторат Генуї й входило до складу її провінції під назвою Готія. Але генуезців змінила Османська імперія, й Сімеїз перетворився на заурядне татарське село.
У 1778 році усіх християн (переважно греків) звідси переселили на північ Приазов’я. В Симеїзі залишились лише татари. Але через якийсь десяток років, після захоплення Криму Росією, в поселенні потихеньку почали з’являтись росіяни й (меншою мірою) українці.
У 1828 році землі навколо Сімеїзу перейшли у власність відомого російського промисловця Івана Мальцова. Тут з’явився великий маєток, який на початку 20 століття брати Мальцови – Ніколай та Іван Сєргєєвічі розділили на частини й почали продавати під будівництво дач та пансіонів. Це була немаленька територія – 567 десятин землі (близько 619 га). На ній у перші десятиліття минулого століття виник один із кращих та престижних кримських курортів – Новий Сімеїз. Курорт був буржуазно-аристократичним, мати дачу тут могли дозволити собі лише небідні люди – представники дворянства та купецтва.
В перші 15 років 20 століття в Симеїзі з’явилося десятки дач-вілл. Курорт став настільки популярним, що сюди навіть приїздив імператор Ніколай ІІ (на зустріч з Іваном Мальцовим). Більша частина будівель Нового Сімеїзу проектувалася архітектором Яковом Сємьоновим, а до деяких вілл-палаців приклав руку сам Архітектор Височайшего Двора – Ніколай Краснов (автор численних палаців родини Романових).
У 1921 році дачі та пансіони були націоналізовані більшовиками. В них почалося створення санаторіїв, які вже у 1927 році прийняли близько 10 тисяч осіб. Більшість санаторіїв спеціалізувалось на лікуванні туберкульоза.
У 1932 році було закладено Приморський парк, який нині є головним парком Сімеїзу.
До закінчення німецької окупації більшість населення селища становили татари. 18 травня 1944 року усіх кримських татар було депортовано до Середньої Азії. З того часу Сімеїз став майже повністю російським. Поверненя татар почалося переважно вже у період незалежності. Зараз їх у селищі не дуже багато, але вони мають свою святиню – мечеть.
Збудували мечеть у 1905 році. Її окрасою був високий мінарет, з якого мусульман скликали на молитву. Але із приходом радянської влади мінарет зруйнували (у 1922 році) а у храмі влаштували склад сільгосппродукції. Із 30-х років мечеть виконувала функції дитячого садка, а у 1950-му в ній розмістили відділення міліції.
Такою була мечеть в Сімеїзі на початку ХХ ст.
Така мечеть нині (2011)
Із 1965 року в колишньму храмі та на його території розміщувався пансіонат для відпочинку робітників Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Лише у 1993 році будівлю мечеті повернули мусульманській громаді Сімеїза. Було проведено ремонт переобладнаних приміщень та фасаду, а вже у 21 столітті почалась відбудова мінарету. Але не мечеть є головною пам’яткою Сімеїзу – пальму першості тут утримують гора Кошка та численні вілли, серед яких найцікавішими вважаються: «Ксенія», «Мечта», «Хайал», «Диво», Суботіной, Коробьєвой, «Богдан» та інші.
Серед вілл Сімеїзу найбільшу архітектурну цінність має вілла «Ксенія». Вона складається із двох корпусів, загальний проект яких виконав Яков Сємьонов. Фасад проектував Ніколай Краснов. Стиль вілли визначають як північний модерн із елементами неоготики та архітектури шотландських шалле. Замовником будівлі була дружина багатого українського поміщика Варвара Чуйчевич, яка купила земельну ділянку під віллу у 1904 році.
Варвара Чуйчевич (в дівоцтві Бєлокрисова) була досить цікавою людиною. Ще у молодості вона покохала Олександра Чуйчевича – сина генерала рід якого йшов від значної козацької старшини. Мати Чуйчевича не дала дозволу на шлюб, тому закохані розлучилися. Олександр дав обітницю ніколи не одружуватись, а Варвара через деякий час вийшла заміж за іншого чоловіка, й народила двох дітей. Пройшов час, вона овдовіла (їй тоді ще не було й тридцяти) й народила ще одну дитину – байстрючку Марію, яку записала дочкою своєї сестри та її чоловіка. Таким чином рідна дочка Варвари стала Марією Брониславівною Гротто-Слепіковською (хоча справжнього батька звали Олексій).
Через деякий час Варвара знову зустрілася із Чуйчевичем. Згадалося старе кохання й вони одружились (в обхід обітниці Олександра). Варвара взяла прізвище нового чоловіка, а дочка вийшла заміж за дрібного рязанського дворянина Петра Соловова.
Вілла “Ксенія”
Похована Варвара Чуйчевич у Москві на Новодєвічьєм кладовищі. На надгробку написано, що померла вона 30 !!! лютого 1929 року (у лютому 28 і 29 днів). Курйозний напис виник завдяки помилці старшої внучки Варвари – Ксенії Соловової, на честь якої, бабуся, свого часу назвала свою найкращу віллу.
У більшості джерел вказується, що у 1913 році Варвара Чуйчевич продала віллу «Ксенія» Марії Брониславівні Соловово (ймовірно Солововій). Ніде жодної згадки про те що це її дочка… Мені здається що то був черговий хід хитрої бабці, яка не хотіла розголошувати історію появи дочки на світ. Насправді ж вона віллу просто подарувала.
Вілла «Ксенія» виконувала функції дорогого пансіону. Тут було 28 номерів, кімнати для челяді, ресторан, зал для розваг та кілька магазинів. В перші роки радянської влади в будівлях розмістили готель, а потім тривалий час це був звичайний житловий будинок із комунальними квартирами.
Нині витвір Сємьонова та Краснова – чи не головна архітектурна пам’ятка Сімеїзу перебуває у приватній власності. Вона у жалюгідному стані. Місцеві мешканці, налякані порожніми віконницями та забитими дверима, кажуть що тут мешкають привиди. Хоча навіть у такому стані вілла виглядає велично і цікаво, недаремно кіношники частенько використовують віллу, як декорацію для фільмів. Новий власник вілли обіцяє відреставрувати її (про це навіть розвісили рекламні плакати), але коли це буде – невідомо.
Ще одна архітектурна перлина Сімеїзу – вілла «Мєчта» перебуває в ще гіршому стані ніж «Ксенія». Цю прекрасну будівлю увінчану триповерховою баштою схожою на мінарет, у псевдомавританському стилі збудували у перше десятиліття 20 століття. Архітектор і первісний замовник вілли невідомі. Припускають, що архітектором міг бути Ніколай Краснов, а замовником – директор польського банку, Вацлав Вилежинський.
Вілла “Мечта” (архівне фото)
Вілла “Мечта”
Вілла «Мєчта» є однією із візитівок Сімеїзу. Її мавританську вежу видно із усіх куточків поселення. Але будівля ця є справжньою ганьбою Сімеїзу – вона розграбована та напівзруйнована перебуває у приватній власності.
Першою віллою на території Сімеїзу вважається вілла «Диво» зведена Владіміром Сємьоновим за проектом його брата, архітектора Якова Сємьонова для організації пансіону та особистого житла. Але жив на віллі власник недовго, згодом він почав її повністю здавати відпочивальникам, а собі звів окремий будинок. За стилем вілла «Диво» – це неоренесанс із елементами європейської замкової архітектури. Нині вона виконує свої старі функції – приймає курортників. Правда лише в сезон, решту часу це звичайний житловий будинок (мені так здалося), який давненько не знав ремонту.
Вілла “Диво” (фото поч. ХХ ст.)
Вілла “Диво”
Ще однією цікавою будівлею є вілла «Хайал». Це черговий зразок псевдомавританського стиля, хоча я відразу цього і не зрозумів, адже нині вона нагадує старий пошарпаний санаторний корпус. Єдине що відразу впадає в око – це орнаментальне різьблення (в т.ч. арабська вязь, яка славить пророка – це я вивідав вже пізніше) та дверні портали – все як у Дюльбері, але у значно гіршому стані. А ще є на віллі декоративна башта – її я помітив не відразу, адже віллу з усіх боків маскують високі й густі дерева. Башта ця досить велика, як для вілли (чимось нагадує пожежну каланчу), тому значно підвищує архітектурну й естетичну цінність будівлі. А от що реально знижує візуальний ефект – це білизна, яка вивішена з вікон, обдерті стіни, протрухлі віконні рами, не фарбовані вже років тридцять.
Віллу «Хайал» збудували на замовлення Надії Ізмайловни Шлєє, вдови відомого промисловця та купця німецького походження Фердінанда Шлєє. На початку 20 століття вона була головою Товариства благоустрою Сімеїзу. Будівництво вілли на ділянці площею 833 кв. м почалося у 1912 році й закінчилося якраз перед початком Першої Світової війни. За деякими даними, керував будівельними роботами відомий архітектор Алєксандр Помєранцев (автор багатьох помпезних споруд в Росії та Болгарії).
Вілла «Хайал» будувалася як садиба, а не як пансіон. Тут було одинадцять кімнат, з яких три займала бібліотека. Родина Шлєє мешкала на віллі до 1917 року. Потім її продали мешканцю Сімеїза на прізвище Бендер (чи не турецькопідданому папаші Остапа Ібрагімовича?).
В радянські часи віллу «Хайал» перетворили на корпус протитуберкульозного санаторію «Червоний маяк». Йому вона підпорядковується і нині, як і сусідня цікава будівля колишньої дачі Анастасії Субботіної.
Дачу Субботіної зводили у стилі модерну із елементами псевдовізантійського стилю. Проект розробляли представники родини Субботіних та Владімір Сємьонов. Власниця дачі мешкала тут аж до 1928 року. Хоча частину дачі Субботіна продала жителю Сімеїзу Семену Сабурову, а той перепродав її якомусь Євстахію Морозову. Цікаво, що навіть у перші роки радянської влади ця частина будівлі використовувалась як пансіон. Але у 1928 році дача Субботіної була нарешті націоналізована (скільки ж то грошів власники забашляли, щоб цього не сталося раніше). В ній розмістили адміністративний корпус санаторію «Червоний маяк». Тут він розміщується і нині.
Вілла “Хайал”
Дача Субботіной
Заслуговує на увагу колишня вілла Ніколая Богданова «Большой Богдан», яка розташована за адресою – вулиця Совєтская 39. Вона будувалася як пансіон і в радянські часи виконувала функції корпусу санаторію «Селям». Пізніше санаторій перейменували в імені Лєніна, а зараз це корпус санаторію «Юность».
Вілла “Великий Богдан”
На території санаторію «Юность» розташовано чимало колишніх вілл, але потрапити в основну частину санаторію, який нині є дитячим, я не зміг. Категорично не пустили. Розгледіти деякі «санаторні» вілли (точніше їх дахи) пощастило із пагорбу під горою Кошка. Тут проходить дорога на Кацивелі з якої відкривається чудесний краєвид – численні псевдомавританські башточки сімеїзьських вілл витикаються із зелені високих кипарисів, сосен, платанів та інжиру. Серед них видно шпиль вілли «Ксенія» та декоративні вази на даху античного мініпалацу колишньої дачі статського радника Сєргєя Свіягіна. Дача Свіягіна – ще один витвір архітекторів Ніколая Краснова та Якова Сємьонова, а поряд із нею стоїть колишня вілла «Сєлям» Є.П.Коробьїной. Це саме вона світить псевдомавританськими банями над зеленню Сімєїзу. Кажуть, що ця будівля дуже схожа на Дюльбер, але зблизька мені її роздивитись не пощастило.
Вілла Коробьїной на початку століття та нині
Я вже згадував, що Сімеїз мені дуже сподобався. Він вже вважається гарним курортом, але має величезний потенціал стати дійсно одним із кращих. Практично всі відомі вілли розташовані на вулиці Советской або поряд із нею. Є ще й менш відомі, але теж цікаві – вони стоять ближче до моря. Будете – подивіться!
Текст та фото Романа Маленкова
