Гірокастра Gjirokastra разом із Бератом внесені в Список Світової спадщини ЮНЕСКО, і, напевне це друге, за цікавістю місто країни. Хоча комусь, воно більше подобається ніж Берат, це вже справа смаку – в будь якому випадку, подібних міст у Албанії більше немає. Обидва внесені в ЮНЕСКО за свої комплекси османської забудови, які, до речі, не дуже схожі між собою, адже в Гірокастрі переважають будинки баштового типу, вкриті вузькими пластами сірого каменю – сланцю, а не черепицею. Це виглядає дуже колоритно, особливо зверху, із фортеці, яка височіє над містом. Кажуть, що колись, до правління Ходжі, старовинна османська забудова домінувала у більшості міст Албанії. Майже усе було зруйновано, крім Берата і Гірокастри. Чому Ходжа не чіпав Берат – хто його знає, а от Гірокастру він зберіг, бо це його рідне місто. До речі албанською мовою місто називається Гйірокастр, але у нас частіше вживають грецький варіант назви. Із великих Албанських фортець тутешня зберіглася найкраще. Крім високих мурів, казематів, численних башт та брам, тут збереглися ще й потерни, а під горою прокладено підземний перехід. Над комплексом фортеці домінує годинникова вежа – жодне османське поселення не не обходиться без неї. В приміщеннях фортеці – великий музей, частину із залів якого займає експозиція історії фортеці та міста, а казематовані зали заставлені неймовірною колекцією гармат різних періодів, особливо двох світових війн. На терасі стоїть американський літак-шпигун, який албанські війська, в період “холодної війни”, змусили приземлитися, а пілота заарештували. Ну такий собі експонат, на любителя, хоча албанські відвідувачі фортеці просто тащаться від нього.
Замок, навколо якого виросло місто
Вважається, що замок Гірокастра був зведений греками у 12 столітті. Він один із найбільших на Балканах. В Османський період його розширили й значно укріпили за наказом султана Баязида Другого. Він перетворився на вагомий форпост, який ще більше укріпив національний герой Албанії – паша Алі-Тепелін (пам’ятаєте, це саме йому мертвому Фернан Мондего – підлий герой Дюма у «Графі Монте-Крісто», відрубав палець із перснем?).
У 19 столітті замок перетворили на величезні казарми, арсенал та військові склади. Саме тоді звели годинникову вежу. А в період правління короля Албанії Ахмета Зогу, це була політична в’язниця.
Більшість будинків старого міста вкриті пластами каменю сірого кольору, який після дощу відливає сріблястим відтінком
Перші згадки про фортецю Гірокастра відносяться до 12 століття, щоправда тоді вона називалась Аргіополіс (срібне місто), або Аргіокастрон (срібний замок). Є декілька версій походження цієї назви. Найбільш вірогідна – срібний колір покрівлі – тесаний камінь і нині відливає сріблом, і коли поглянути на місто із замку – воно дійсно сріблястого кольору. В 12 столітті місто населяли переважно греки, які займалися торгівлею і ремеслами. Аргіополіс входив тоді у візантійську провінцію Епір. У 1417 році місто захопили турки, які принесли іслам та свою архітектуру. Лише у 1912 році, під час Балканської війни, Албанія стала незалежною, а Гірокастра – албанською. Я бував у багатьох містах і селах османського світу – забудова Гірокастри схожа на забудову багатьох поселень Туреччини, але там всюди черепиця, яка, кажуть, вже 600 років є стандартною. Перекриття дахів вузькими пластами каменю досить часто можна зустріти на Балканах, але в такій кількості – ніколи. Цікаво, що камінь не скріплюється ні розчином глини, вапна чи бетону, ні цвяхами – нічим – пласти каменю утримує лише власна вага. Ще однією особливістю османської архітектури є розширення верхніх поверхів, по відношенню до нижнього – в Гірокастрі таке зустрічається не часто, адже баштовий тип будинків не передбачає нічого подібного. Назва Гірокастра має грецьке походження – гіро – навколо, кастро – замок. Дійсно – місто розташоване навколо замку. В період після Другої світової війни воно розрослося, але і нині тут зовсім небагато населення – всього 23 тисячі осіб. Все життя міста сконцентроване у старій історичній частині, яка розташована північніше замку, зокрема у районі базару. Колись це був жвавий турецький ринок, де продавали й купували все що завгодно, нині це ринок сувенірний, із численними ресторанчиками. Тут можна купити вироби албанських майстрів – кераміку, ткані сорочки, попільнички у вигляді дотів, і тисячі інших цікавих і не дуже, штучок. Головними стравами у ресторанчиках є типові для усіх балканських країн – чорба, кьофте, кебапче, тушкована баранина і козлятина. Дивиною, як для мусульманської країни, є повсюдна присутність ракії – такі особливості албанського ісламу – заборона на алкоголь існує тільки формально. Тут величезний вплив бекташизму – ісламської течії, яка не забороняє вживання алкоголю, і дуже поширена саме в Албанії.
Вузенькі вулиці, які розходяться від базару, повзуть на захід, під гору. Тут є декілька старовинних мечетей, але не всі мешканці Гірокастри сповідують іслам – тут немало греків-християн, які, навіть, мають свою митрополію. Є тут дві церкви, зведені у візантійському стилі у 18 столітті.
Навколо Гірокастри чарівні гори. На заході їхня висота перевищує 1600 метрів, а на сході, за широкою заплавою річки Дрин, вони вищі за 2000 метрів. Гірські хребти, подекуди засніжені, підкреслюють чарівність Гірокастри.
Текст та фото Романа Маленкова
