З вікна відкривався чудовий вид на Толедо: старі червоно-жовті дахи, гострий шпиль собору на тлі чистого блакитного неба, вдалині – сіра громада Алькасара.
Артуро Перес-Реверте «Клую Дюма, або тінь Рішельє»
Доки всякі ілонимаски ще не винайшли машину часу, подорожувати у минуле все ж можливо, наприклад, приїхати в Толедо.
Історія міста губиться в глибині століть до нашої ери. Кого тут тільки не було – римляни, вандали, вестготи, маври, євреї, іспанці. Цеглини і фундаменти римських споруд, ставали стінами християнських храмів. Ті перебудовувалися на мечеті з хрестами й християнськими знаками, щоб згодом стати знову християнськими храмами з мавританськими візерунками і підковоподібними арками.
Колись Толедо було столицею вестготів, згодом головним містом емірату, щоб стати столицею католицької Іспанії. Проте у середині XVI іспанський король Феліпе II переніс двір до Мадрида, бо молодій дружині короля француженці Єлизаветі не подобався похмурий, затиснутий кріпосними стінами Толедо. Отак примха однієї жінки назавжди піднесла одне місто й полишила на узбіччі інше. Толедо так і залишився містом веж, фортечних стін, воріт і соборів. Річка Тахо Tajo залишилася його межею. Між іншим, хто був у Лісабоні, її уже бачив тільки широку і повноводу – це та сама португальська річка Тежу Tejo.
Бруковані вузькі вулички петляють, розгалужуються. Лунають голоси дзвонів, що звуть чи до церкви чи скликають на площу. Здається, що дихаєш повітрям середньовіччя, з милими бацилами віспи, чуми, з гірким димом багать аутодафе й іншими романтичними речами. На порожніх кам’яних вулицях-щілинах, з вузьким шматком неба десь угорі без усяких порталів потрапляєш у середньовіччя. Аж хочеться швидше вийти на залиту сонцем площу і обійняти кожного китайця-туриста. Тут же згадуєш про коронавірус і знову тебе кидає думкою у середньовіччя. Моторошно.
Пам’ятки Толедо.
Напевно, тільки в Толедо міг з’явитися такий митець як Ель Греко. Фігури на його полотнах – хиткі, тягнуться угору, як паростки блідих рослин, що виросли десь без сонячного світла. Здається людські постаті чавлять ці кам’яні мішки церков і колодязів-вулиць – вони хочуть витягнутися і піднятися до неба. Тканина хітонів переливається, гойдається у марній справі. Навіть самі картини замість того, щоб бути класично горизонтальними, витягуються уверх. Фігури займаються не горизонтальну перспективу, а вертикальну, нагромаджуються, піднімаються та так і залишаються у темних, ледь освітлених церквах Толедо.
Тільки весняний цвіт і пахощі абрикосів повертають із мороку середньовіччя.
Що подивитися в Толедо? Старий Толедо багатий на пам’ятки. Практично всі вони знаходяться поруч за фортечними стінами і річкою Тахо. Є в лабіринті вулиць Толедо будівля, яку складно буде не помітити, а ще складніше із-за її розмірів сфотографувати. Catedral Primada Santa María de Toledo – головний соборі Іспанії, будівництво якого тривало 267 років і почалося відразу ж після відвоювання країни у маврів.
У грандіозному соборі Ель Греко, Тиціан, Рафаель, Веласкес. Абсолютно фантастичні вівтар і хори собору, барокова капела El transparente. Неймовірно багатий, неймовірно великий, заплутаний і урочистий. Однозначно must see.
Вежі і стіни толедського Алькасару добре проглядаються з будь-якої частини міста. Майже повністю зруйнований під час громадянської війни в Іспанії, зараз виглядає здорово, особливо здалеку, а зблизька зовсім нецікаво.
У місті збереглися старовинні оборонні споруди, одним з найкрасивіших елементів яких вважаються ворота Бісагра. Прикрашені скульптурами королівських осіб в 16 столітті вони дожили в первозданному вигляді.
Ворота Пуерта-дель-Соль або Ворота Сонця були побудовані в мавританському стилі в XIV столітті лицарями-госпітальєрами.
Міст Алькантара, який побудований ще римлянами, спеціально на найфотогенічнішому місці, щоб усі туристи могли сфотографувати вид міста.
Фортеця Сан Сервандо поряд з фортечними стінами міста прикривала міст Алькантара, а зараз працює хостелом.
Не менш яскравим архітектурним пам’ятником часів середньовіччя є міст Святого Мартіна, будівництво якого проходило в 13 – 14 століттях. Остання велика реконструкція моста була проведена в 16 столітті, в цей період він був доповнений двома кам’яними вежами, з тих пір міст перебуває в незмінному вигляді.
Церква Сант-Томе Iglesia de Santo Tomé напевно ніколи б не була так популярною, якби не одна картина. Тут знаходиться найграндіозніша (на думку критиків) робота Ель Греко “Поховання графа Оргаса”. Історія цієї картини цікава. Якийсь шановний сеньйор (графа він отримав посмертно) помер на початку XIV століття, а щоб точно по смерті потрапити за призначенням, заповідав своїм підлеглим платити церкві особливий податок. Йшли роки, змінювалися сеньйори і жителям набридло віддавати церкві свої гроші. Але в XVI столітті знайшовся юрист, який підняв заповіт графа, довів у суді законність цього податку і здер на користь церкви всю заборгованість з усіма відсотками. От на ці гроші і замовили картину у Ель Греко. Зовсім поруч знаходиться і будинок-музей Ель Греко. Фото з Вікіпедії, бо в церкві фотографувати не дозволяють.
Одним з найбільш прекрасних архітектурних комплексів міста є королівський монастир Святого Іоанна Monasterio de San Juan de los Reyes. Яскравий зразок архітектурного стилю ісабеліно – іспанської готики, в яку органічно вплелися стиль мудехар і мавританські архітектура. Він був зведений за наказом Фердинанда й Ізабелли як їхня усипальня. Але, відвоювавши Гранаду у мусульман, Ізабелла і її чоловік вирішили перенести королівське поховання туди. Одна із зовнішніх стін «прикрашена» ланцюгами звільнених християн. А от багатства його, я підозрюю, були реквізовано у мусульман та євреїв.
Вівтар монастиря Санто-Домінго-ель-Антігуо Monasterio de Santo Domingo el Antiguo прикрашає робота Ель Греко. На території монастиря знаходиться і його могила.
Церква Сан Ільдефонсо Iglesia de San Ildefonso – єзуїтський храм, а, отже, бароковий храм. Всередині білий неф, що дуже констрастує з іншими храмами міста.
У будівлі церкви Сан-Роман Iglesia de San Román багата і насичена історія. Збудована на давньоримському храмі вестгостська церква, стала мечеттю, щоб знову стати християнським храмом. Всередині ще цікавіше: стіни – стиль мудехар, купол – іспанський стиль платереско з тонкими, вишуканими візерунками, розписи всередині храму – романське середньовіччя.
Крісто-де-ла-Лус вже більше 1000 років. Після завоювання Толедо християнами Альфонсо VI перетворив мечеть Баб аль-Мардум поряд з однойменними воротами в церкву і присвятив її Спасителю Cristo de la Luz.
Яскравий зразок стилю мудехар, в якому тісно переплелися елементи мавританського, готичного і пізніше ренесансного мистецтва церква Сантьяго дель Аррабаль Iglesia de Santiago del Arrabal.
Будівлю синагоги Санта Марія Ла Бланка звели арабські майстри для євреїв, а згодом її перетворили в християнську церкву Santa María la Blanca.
Толедо прославився виробами зі сталі. Кувати найкращу зброю християн навчили араби, за що були нагороджені вигнанням з Іспанії й смертями. Зброярі багатьох країн вважали за краще замовляти леза в Толедо, комплектуючи їх потім власними ефесами, піхвами і іншими елементами декору. Вартість клинків, виготовлених відомими майстрами, була дуже високою, як і сьогодні сувенірів. Проте щось у мене склалася підозра, що всі толедські вироби зараз походженням з Китаю.
Мандроголізм не вирізати навіть толедським клинком
Сергій Щербій – текст і фото
