Року DCCLXVIII у двох молодих людей, яким ледь виповнилося по 19, зранку страшно боліла голова. Хоча твій прийомний батько і римський імператор – божественний Октавіан Август, але макітра у тебе розколюється як у останнього легіонера з допоміжної когорти. Дурні бджілки при злитті гірських річок Вертах і Лех гудять так голосно, мабуть, родичі цербера тільки з крилами. Легіонери у таборі перегукуються і бряжчать своїми гладіусами так, що аж паморочиться. Хочеться кожного відправити на децимацію.
Для чого ми тільки з цими скотарями пили оте пійло з ячменю, як там його, бі…, бі…, бір? – крутилося в голові і на язиці у Друза. Як відомо in vino veritas, але, що тоді ж у пиві?
Що за дика мова й дикі звичаї отак напиватися. Де тонкість і легкість латини ave caesar morituri te salutant? – стогнав інший юнак – Тіберій.
Вони прибули сюди, щоб за велінням свого прийомного батька підкорити ці дикі племена, але ж ніхто не попереджав, що мирову треба теж відзначати.
На автобані № 17, який носив ще назву військова дорога Via Claudia, заклубочилася пилюка.
Ще одну перемогу і пир я не витримаю, – подумав Тиберій і його стошнило прямо на Максіміліанштрасе тобто тоді ще якісь кущі.
Милий Батько Вітчизни, син Божественного Цезаря, Октавіан Август, великий Понтифік, Консул 13 разів, Імператор 21 раз, народний трибун 37 разів, шле вам вітання і цікавиться, якої трясці ви тут робите! – голос ментора підніме і мертвого. Юнаки за звичкою припіднялися і почухати ті божественні місці, по яких ще не так давно проходилися різки, щоб знання краще засвоювалися.
Тиберій перший прийшов до тями.
А ми що? Ми нічого. Ми тут місто закладаємо. От і назву вже придумали – далі думки плуталися: як же звали цих дикунів, з якими ми вчора пили? Bier, ні. Vino! Місто називається Vindelicum! Тобто вибачте, Augusta Vindelicum.
Вискочка, а ми ж разом пили. Ще імператором стане, – скоса подивився на нього Друз.
Отак, а може й ні у 15 році нашої ери, виникло місто Августа – Augusta Vindelicum – сучасний Аугсбург Augsburg у Німеччині. Пізніше воно виросте і стане другим за розмірами після Тріра римським поселенням на північ від Альп. Наприкінці першого століття Аугсбург стане столицею провінції Реція. Хоча населення і виникло як військовий табір, але римський вояк не уявляв свого життя без комфортної лазні, правильного форуму, цирку.
Все це обурливе неподобство тривало 500 років, а потім память Аугуста і римської Аугусти розтоптали гуни, за ними алемани і шваби. Вони вигнали безтурботних римлян із лазень, замість виноградників насади хміль і назвали місто правильною швабською – Аугсбург.
Карл Великий стягнув імперію, став новим імператором Римської імперіїі, але не дуже згадував про місто. Та у 955 році в центральну Європу вчергове вторглися угорці, які тоді ще вели кочовий спосіб життя. Щось їх привело сюди, під багатий Аугсбург, який вони взяли в облогу. Оборону очолив єпископ Ульріх і тримався до тих пір, поки не підоспів Оттон I. Король на чолі племен швабів, баварців, саксонців, франків розгромив угорців на берегах річки Лех, зупинив їх спустошливі набіги. Оттон став Оттоном І Великим – імператором священної римської імперії і першим королем народу, який щойно народився у боротьбі із завойовником біля стін Аугсбургу – німців. Угорці стали осідлими, але то вже інша історія.
Йшли роки. Місто багатіло. А кожен німецький імператор, у тому числі й Фрідріх Барбароса постійно потребував грошей, які мали міста. Отож за певну суму подарунку у 1276 році Аугсбург отримав права імперського міста і залишався ним протягом п’яти століть. Єдиний, кому це не сподобалося був єпископ, якому до цього належало місто. Формально Аугсбург підпорядковувався відтоді імператору Священної Римської імперії, але на ділі був незалежною міською республікою, керований міською радою на чолі з бургомістром.
У період раннього середньовіччя Аугсбург мав важливе значення не тільки в долі Німеччини, але й усієї Європи. Він був багатшим, розкішнішим ніж усі його сусіди, тут процвітали ремесла і торгівля, розвивалися банки і фабрики.
Тоді ж сформувалися два знаменитих торгово-банкірських аугсбургских клани – Фуггерів і Вельзерів, завдяки яким місто перетворилося на фінансовий центр Європи. У 1540 р Фуггери відкрили в Аугсбурзі одну з перших в Німеччині фондових бірж і побудували комплекс житла для бездомних і бідних – Фуггерай. Воно стало першим у світі соціальним житлом, у якому до сьогодні за символічну плату 80 центів на рік живуть мешканці і за 3 євро на день бродять туристи. Право жити в цих будинках має будь-який католик, який проживає в Аугсбурзі не менше 2-х років, щодня готовий тричі молитися за сім’ю Фугера, не вживає алкоголь і приходить додому до закриття воріт, як і 500 років тому, до 9 вечора. Чомусь більшість жильців зараз – це самотні люди похилого віку. Дивно, правда? Пост фактум самим знаменитим жителем Фуггерай виявився майстер-муляр Франц Моцарт, прадід композитора Вольфганга Амадея Моцарта.
У кварталі Фуггерай сім воріт і сім вузьких вулиць, власний храм і маленькі будинки з непомітними фасадами і високими двосхилими дахами. Будівель 53: у кожному будиночку жило дві сім’ї. Кожне житло мало окремий вхід, поруч були розбиті маленькі садки з огорожею і квітниками. Будинки були стандартними і тільки дверні ручки і ручки дзвіночків відрізнялися оригінальністю форм, щоб легко було відрізнити свої двері після причастя у таверні.
У роки Другої світової війни в кварталі було бомбосховище, ув якому зараз невеликий музей – “бункер”, що розповідає історію руйнування і відновлення кварталу. Крім того, тут є дві “демонстраційні” квартири: приклад середньовічного побуту з кухонним начинням і сучасне житло. Фінансується це житло за рахунок фонду Фугера, створеного ще Якобом Фугером у XV столітті. У залі слави німецького народу Вальхалла єдиний бюст банкіра і купця – це бюст Якоба Фугера.
Ми знаємо прізвища Рокфеллерів або Ротшильдів, але ім’я найбагатшоїх людини у світі XV століття практично незнайоме нікому. Перший документально підтверджений мільйонер, онук німецького селянина, син простого торговця тканинами, що давав позички королям і римським папам. До моменту смерті Якоб Фуггер мав статки, які можна порівняти з 2% ВВП Європи того часу, а в сучасному світі він би володів капіталом у понад $ 300-400 млрд. Гроші Фуггера зробили Карла V імператором Священної Римської імперії німецької нації. Є історія про те, як при відвідуванні будинку Карлом V (уявляєте, імператор живе у купця) Фуггер розпалив камін у кімнаті імператора одним із векселів.
Якоб Фуггер кредитував грошима, а замість їх повернення брав монополію на скупку всього срібла, видобутого в копальнях, вкладав гроші у гірничу справу, володів монополією на торгівлю міддю в Європі. Він фінансував подорож Фернана Магеллана і торгову експедицію в Індію. Навіть будівництво собору Св. Петра у Ватикані і і збір коштів на нього за допомогою продажу індульгенцій було розпочато з метою розрахуватися з боргами перед Якобом. Так що Фуггер – мимовільний батько Реформації. Хоча він був ревностним католиком, а Лютер виступав у тому числі й проти Фугера й його «професії». Якоб Фугер заснував власну службу новин, яка приносила вісті з усієї Європи. Його підкупами і стараннями було знято церковну заборону на лихварство – тепер ви знаєте, кому «дякувати» за свій невиплачений кредит.
XVI століття – епоха протестантської Реформації. У 1530 році імператор Карл V скликав в Аугсбурзі рейхстаг, де йому представили Аугсбурзьке сповідання. Надії на примирення Карл відкинув разом із сповіданням. На знак протесту лютерани покинули рейстаг, щоб стати протестантами, а Європа поринула на роки у релігійну війну, яка закінчилася Аугсбургським релігійним миром, підписаним у 1555 році. За цим документом католицизм і лютеранство отримували рівні права. Кожен володар отримував право визначати віросповідання на підвладній території cuius regio, eius religio – який правитель, така релігія.
Та все ж мир виявився нетривким. Хвиля від випадання у Празі з вікна, докотилася до міста. Після тридцятирічної війни зруйнований і винищений Аугсбург назавжди опинився на задвірках історії.
Уже як промисловий центр під час другої світової війни Аугсбург зазнав сильних бомбардувань. Безліч архітектурних пам’яток були знищені і до сих пір далеко ще не всі з них відновлені.
Пам’ятки Аугсбурга
Про Фугерай уже ви прочитали. Перейдемо від житла для самих бідних на вулицю, де селилися самі багаті – процвітаючі банкіри і купці. Максиміліанштрасе – парадна, багата і найбільш представницька вулиця Аугсбурга. Вона є головною віссю старого міста.
Кафедральний собор діви Марії на ній побудований у 9 – 14 ст. Тут є картини Ганса Гольбейна Старшого і найдавніші вітражі в Європі 12 століття. До речі, саме тут же колись розташовувався і центр римської колонії – форум про що свідчать археологічні камінчики. Перед собором встановлено пам’ятник трьом місцевим святим, які вважаються покровителями Аугсбурга: святим Ульріху, Зімперту і Афрі – на коні, на вовкові та на стовпі. Святий Ульріх Аугсбургский обороняв Аугсбург від розорення угорцями. За переказами на битву він виїжджав без зброї тільки з біблією і хрестом (так і повірили, таким хрестом можна й з коня скинути). Внизу під ним виглядають голови риб, на які перетворилося мясо, яке в одну з скоромних п’ятниць вороги святого подали йому під час трапези. Пива треба менше пити – це ще пасинки Августа зрозуміли.
Поруч з собором знаходиться будівля резиденції єпископа, яка більше схожа на палац, і парк, маленький але симпатичний із стільчиками як на Шанс Елізі.
Ратуша і вежа Перлахтурм побудовані місцевим архітектором, який, здається, спеціалізувався на церквах. Вони більше схожі на храм з дзвіницею. Правда, пізніше до вежі прибудували церкву і все стало на свої місця. Вважається, що це перша ратуша в світі, в якій на момент закінчення будівництва було більше шести поверхів. З Х століття, якщо з півдня починає віяти південний вітер, над вежею вивішується жовтий прапор. Обережно, як вважають місцеві, він приносить божевілля, а тому пропонує особливо чутливим покинути місто.
У часи розквіту міста на Максиміліанштрасе встановили фонтани: з величною статуєю імператора Августа, римського бога Меркурія – покровителя торгівлі, щоб приносив удачу місцевим комерсантам, і Геркулеса, який перемагає семиголового дракона (для католиків – алегорія семи смертних гріхів чи символ простого народу. Правда, не знаю хто з них – Геркулес чи гідра). Навпроти фонтану Меркурія звертають на себе увагу дві будівлі: церква Св.Моріца і будинок Ткачів, розмальований сучасними фресками.
Храм святої Анни – після початку Реформації став справжнім оплотом протестантів, у ній же проповідував і жив Мартін Лютер, звідси ж ішли на зустріч з Карлом. Тут висять полотна Лукаса Кранаха Старшого. Недалеко арсенал зі скульптурою архангела Михаїла.
Найграндіозніший і самий нецікавий будинок на вулиці Максиміліанштрасе – будинок сімейства Фуггерів, який займає цілий квартал. Хоча за нецікавими фасадами відкриваються гарні внутрішні дворики та музейні колекції.
Базиліка святих Ульріха та Афри завершує Максиміліанштрасе з іншого кінця від катетри. Базиліка прославилася на всю Європу тим, що вона не раз приймала делегатів рейхстагу Священної Римської імперії і якраз у ній на суд Карла V представили основні тези лютеранства – аугсбурське сповідання. Однак, примирливий крок, не привів до бажаного результату. Від базиліки святих Ульріка і Афри можна дійти до Rotentor – червоних воріт. Перші укріплення на цьому місці звели ще римляни, а от червоними ворота назвали в XV столітті, коли стіни змінили свій колір під час чергової перебудови.
Варто тільки зійти з головної вулиці і місто буквально «провалюється» вниз. Кожна вулиця перетворюється в сходи. Спустившись опиняєшся в колишній ремісничій частині, пронизаній каналами. Необхідність в каналах викликана колись через виробництва тканин в ткацьких цехах, які використовували силу води. Загальна довжина каналів 90 кілометрів! На каналі річки Лех, у типовому бюргерському будинку XVI століття, народився найвідоміший з літераторів Аугсбурга – Бертольд Брехт. Трихгрошова опера» Die Dreigroschenoper як згадка про мої університетські роки.
І саме гідротехніка і гідроенергетика, питні і декоративні фонтани, каналізація в Аугсбурзі увійшли до списку світової спадщини Юнеско. Українські мандроманіяки не зрозуміють, як при такій кількості памяток, до Юнеско занести каналізацію. А от у німців немає комплексу меншовартості.
Сергій Щербій – текст і фото
