Качика, або Качиця (рум. Cacica., пол. Kaczika) – українсько-польсько-румунське село в Південній Буковині. Перші згадки про Качику датуються кінцем 18 століття, коли Буковина ввійшла до складу монархії Габсбургів. Щоб не експортувати сіль (на той час неймовірно коштовну), нова влада вирішила розробляти свої поклади. З цією метою в 1788 році до майбутньої Качики було переселено з Галичини (Королівство Галичини та Володимирії) українські та польські родини. Відображенням історії Качики (до речі, назва поселення виводиться від численних качок (укр. Качка, pł. Kaczka, rom. Rața), котрі гніздилися в цій місцині) є три сусіди-храми на головній вулиці села: українська греко-католицька церква, польський римо-католицький костел та румунська православна церква.
Спочатку просверлили свердловини і видобували сіль випарюванням ропи, але у другій половині 19 століття почалися розробки копалень. Основна шахта запрацювала у 1880-ті роки. Для її розробки були запрошені польські шахтарі десь з під Велички та Бохні. Вони ж у 1904 році збудували великий костел.
Головною атракцією Качики є соляна копальня (salina Cacica). Копальня поділяється на три рівні. Два рівні доступні для туристів, а з третього, найглибшого, ще й досі добувається сіль. Глибина доступних для туристичних прогулянок підземель – 80 метрів.
Є своя «Бальна зала» та два «подружніх озера». Молодята після вінчання тут танцювали свій перший подружній танок та перепливали на шлюбному човні підземне озеро. У самому кінці оглядової частини копальня є справжній великий спортивний зал.
Текст Андрій Кобилянський, фото Андрій Кобилянський та Роман Маленков.
