Бирсана (Bârsana) – село в Румунії, в трансільванському повіті Марамуреш (județul Maramureș). Звідси до українського кордону та румуно-українського переходу Сигіт – Солотвино всього 23 кілометри, але українські туристи тут бувають вкрай рідко. Як і взагалі в Румунії. Тотальний дефіцит інформації робить Румунію темною конячкою серед туристичних регіонів, хоча насправді, це неймовірно сильний гравець, і неймовірний, казковий, навіть фентезійний якийсь, монастир у Бирсані зайвий раз підтверджує це.
Монастир Бирсана
Марамуреш (Мармароші) – гірський масив та історична область в Східних Карпатах, частина якої знаходиться в Україні, але більшість у Румунії. На території румунського Марамурешу мешкає майже 40 тисяч українців, є український ліцей і навіть пам’ятник Тарасу Шевченку. В багатьох гірських селах більшість становлять українці, але не в Бирсані, хоча в селі є греко-католицька церква, а це свідчить про те, що є українці. Але на думку багатьох істориків Марамуреш до 17-18 століття був заселений виключно українцями-русинами, і зрумунізувався вже у 19 столітті.
Дорогою до Бирсани із Сигіту села не схожі на українські-закарпатські. Овисока огорожа та височезна різьблена дерев’яна брама, яка стоїть на вході у кожен двір. Брами, огорожі, особливості планування – це уже наслідки впливу Трансільванії (частиною якої є і Марамуреш) та Угорщини.
Монастир у Бирсані – можливо найбільш колоритний монастир, який мені коли небуть доводилося бачити. Він ніби перенесений із якогось із світів Толкієна чи Ле Гуін. Уявіть собі височезні дерев’яні храми, із купою шпилів та стрільчастих елементів, які стоять по периметру великої площі, разом із не менш ефектними келійними корпусами. Якесь свято дерев’яної готики, яку здавна називають мармароською. І все це на гірській терасі, під горами, зарослими буком, над глибокою долиною.
Введенська церква є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО
Монастир розташований на самій південній околиці Бирсани, тому, якщо ви проїхали село й монастиря не побачили – не журіться і прямуйте далі – комплекс будівель стоятиме над дорогою ліворуч.
Перша згадка про село Бирсана датується 1326 роком, коли угорський король Карл Роберт Анжуйський надав права власності на ці землі князю Станіславу Бирсану. А у 1391 році тут вже був монастир із дерев’яною церквою.
У 1717 році під час татарського вторгнення монастир згорів, але через три роки його відбудували. Роботи виконували місцеві ремісники, які добре знали традиційний для цієї місцевості стиль мармароської готики.
1791 року австрійці скасували монастир. Будівлі, і зокрема Введенська церква без догляду монахів почали занепадати, адже храм стояв далеченько від села, а у селі, вірогідно, стояла парафіяльна церква, а до монастирської мало хто мав діло, тому у 1806 році її перенесли ближче до центру села на кладовище, де вона стоїть і нині.
Введенська церква – пам’ятка Світової спадщини ЮНЕСКО. Це один із зразків марамароської готики і її обов’язково варто побачити. Місцеві краєзнавці стверджують, що юнесківську церкву відвідує зовсім мало туристів, адже вона «перебуває в тіні» величного монастиря. Але об’єкт однозначно вартий уваги. Громада мала ідею повернути церкву на старе місце у монастир, але далі розмов справа не пішла, та й не потрібно – вже понад двісті років храм, ідеально вписаний у навколишній ландшафт, служить православній спільноті Бирсани.
Монастир почали відроджувати на початку 90-х років минулого століття. У 1993-1995 роках була зведена головна церква монастиря – собор 12 апостолів. Довжина храму 22,5 м, ширина 12,2 а от висота 57 м. Це один із найвищих дерев’яних храмів Європи.
Звертають на себе увагу дзвіниця, каплиця, келійні корпуси та музей – дивує майстерність будівельників, які відтворили старовинну техніку мармароської готики, створивши справжнє архітектурне чудо.
Нині монастир у Бирсані один із найбільш відомих і найбільш популярних у Румунії. Разом із монастирем Пері, у Сепинці, також, до речі, відновленим, численними храмами марамароської готики ( в тому числі і з Списку ЮНЕСКО), обитель у Бирсані перетворює Марамуреш на справжній центр православного паломництва, та надпопулярний туристичний регіон.
Текст та фото Романа Маленкова
