Якби прилетіли інопланетяни, якісь загарбники із Космосу, і сказали людям: покажіть нам щось направду красиве, або ми спопелимо Землю, я б показав оці молдавські церкви. Упевнений – інопланетяни сказали б – «це дійсно красиво, живіть», розвернули б свої кораблі й забрались десь у надра Всесвіту. Шедевр людського світового генія – розписні церкви історичної Молдови.
Тю, скільки ж тої Молдавії, скаже пересічний радянський обиватель. Стільки їм залишила Росія – суперокупант всіх часів і народів. У 1812 році вона відкусила собі шмат, який на лівому боці Прута, а те що на правому – пізніше увійшло у склад незалежної Румунії. А колись Молдова була від Карпат і до моря – Буковина і Бесарабія входили у склад Молдови, і це була потужна і впливова держава Європи, яка, свого часу, давала опір будь кому, в тому числі й страшній Османській імперії.
Воронець
Найбільш видатний молдавський монарх – господар Штефан Чел Маре (Маре – Великий), вирішив дати гарної прочуханки туркам, які безнастанно тероризували молдовські землі. Зібравши велике військо, Великий зрозумів, що не має нормальної зброї, адже зброя молдаван (до речі, як і русинів, в ті часи) виготовлялася із низькоякісної болотної руди, і проти яничарських ятаганів, вона була як папір. Тому він звернувся до циган – найкращих ковалів усіх часів. Циганський барон попросив за зброю шмат землі, щоб заснувати місто. Штефан Великий віддав непотрібну йому гору, над Дністром і отримав зброю. З того часу існує єдине у світі циганське місто – Сорока, а Штефан саме тоді став Великим, адже вщент розтрощив 120-тисячне турецьке військо біля міста Васлуй. Турецькі втрати були катастрофічними – 40-50 тисяч вбитих.
Згідно із легендою, незадовго до битви, Штефан чел Маре прийшов за порадою до відомого тоді монаха – Данила Відлюдника, який жив у Воронці. За перемогу у битві над турками господар пообіцяв звести у Воронці монастир. Обіцянку виконав – у 1487 році в селі Воронець, постав монастир, з небаченою, на той час, церквою. Її розписали не лише всередині, а й ззовні. Щоб захистити розписи від дощу і снігу дах церкви був зведений дуже широким – значно ширшим за стіни. Самі ж стіни звели дуже товстими, щоб могли виконувати фортифікаційну функцію. Так з’явилася перша церква із розписних – храм Георгія Змієборця у селі Воронець.
В період будівництва найпоширенішими на території Молдови були храми, зведені у візантійському стилі. В Європі це був період готики. Майстри, найняті Штефаном для будівництва храму, об’єднали візантійський стиль із готичним, ще й додали національних мотивів, характерних для дерев’яних храмів, створивши щось не бачене раніше – молдавський стиль.
Нині монастир у Воронці – популярний об’єкт туризму та паломництва. Він відомий не просто розписами, а незвичайною палітрою глибокого синього кольору, у цих розписах. Майже одночасно із Воронецьким монастирем збудували церкву у Петреуцях (українська назва Петрівці). Як і Воронець, Петрівці теж в ЮНЕСКО, але, на жаль, зовнішні розписи тут збереглися значно гірше.
Петрівці
Якщо їхати з України, через Серет, то першою на вашому шляху, буде церква Вознесення Хреста у селі Петреуць. Колись село називалося Петрівці – типова слов’янська назва, але з часом назва румунізувалася, як і саме село. А про те, що колись це були дійсно Петрівці, говорить слов’янський напис над дверима церкви: «Стефан Воевод, син Богдана Воевод, почав будувати цей храм в ім’я чесного хреста в 6995 році 12 червня» (як написано – дивіться на картинці, це вже адаптований переклад). До 17 століття головною письмовою мовою князівств Молдова та Волощина була слов’янська, і це доводять численні церковні написи, та численні документи. Ця мова була ближчою до розмовної української, ніж до церковної староболгарської, яку називають (переважно в Росії) давньоруською, або церковно-слов’янською. Пізніше відбулася латинізація румунських земель, але давніші написи залишилися кириличні.
Церква у Петреуцях – найстаріший храм із росписних, який зберігся у первісному вигляді, адже давніші були зруйновані, зокрема церкву у Путні знищили козаки (тат твердить румунська Вікі) у 1654 році, а церкву в селі Бедеуць, закладену на 4 дні раніше від петреуцької, зруйнували австрійські війська у 1916 році. Храм у Воронці був закладений трохи пізніше.
Поряд із церквою Штефан Великий заклав жіночий монастир – із заснованих господарем, лише він єдиний був жіночим. Монастир виконував функції шпиталю, для поранених вояків Сучавської фортеці. До нашого часу обитель не зберіглася.
Зовнішні розписи храму збереглися лише в деяких місцях, зокрема біля входу, але внутрішні – то справжній шедевр.
Драгомирна
Недалеко від Петрівців розташований розкішний оборонний монастир Драгомирна. Він був заснований у 1607 році молдавським митрополитом Анастасієм Кримкою. Вважається, що велику допомогу новій обителі надав митрополит Київський, молдаванин Петро Могила. Оборонні мури звели у 1628-1635 роках звів інший Могила – господар Молдови Мирон Барновський-Могила, перетворивши монастир на неприступну фортецю. У 1653 році монастир Драгомирна був оплотом претендента на престол Молдови Стефана Георгіуцу та волоського господаря Матея Бесараба, які були противниками господаря Молдови Васіле Лупу, зятем якого був Тиміш Хмельницький. В боротьбі із ворогами тестя й дружини Тиміш із загоном козаків захопив монастир і пограбував його. Пізніше, у 1658 році, монастир захопили татари, кілька раз його брали й грабували поляки, тому можна сказати, що стіни, без надійного гарнізону не могли вберегти монастир-фортецю. Нинішня Драгомирна – прекрасний еталон молдавських оборонних монастирів. Про нього, значно детальніше, ми розповіли у окремій статті.
Путна
Найбільш шанований монастир історичної Молдови розташований у селі Путна. Отут завжди повно туристів, адже саме тут поховано Штефана Великого та його родину. Щоправда монастир не включено в ЮНЕСКО, адже розписи тут не збереглися. А може їх і не було.
Монастир у Путні Штефан чел Маре заснував у 1466 році. Місце було вибрано не випадково, адже неподалік, у печері, мешкав духовний наставник Штефана – Данило Відлюдник. Ця печера, до речі, зберіглася, і є популярним туристичним об’єктом. Вона розташована за два кілометри від монастиря, на південний схід. Ще одним об’єктом, який вже був у Путні в часи заснування монастиря, є Введенська церква. Цей храм хатнього типу називають найстарішим дерев’яним храмом Румунії. Його збудували в часи правління Драгана Води у 1346 році (за іншими даними у 1353 році). Введенська церква розташована за кілометр від монастиря, у селі на цвинтарі.
Могила Штефана Великого, найстаріша дерев’яна церква Румунії та печера Данила Відлюдника
Від часів заснування монастиря у Путні залишилася лише казначейська вежа (1481 р.), решта будівель з’явилася пізніше. Вхідна башта називається баштою Міхая Емінеску – великий румунський поет прожив кілька днів у цій башті у 1871 році. Він назвав монастир в Путні Єрусалимом румунського народу. Башту збудували у 1757 році.
Головний храм монастиря – Успенський собор, звели у 16 столітті, але сучасний вигляд він отримав у 1653-1662 рр., після перебудови. Це типовий храм, зведений у молдавському стилі, який багато архітекторів називають напрямком готики. Тут поховано Штефана ІІІ Великого та членів його родини, зокрема двох дружин (другу та третю). Крім того тут лежать ще два господаря – Богдан ІІІ Сліпий та Штефан IV Молодий (Штефаніце). Але над популярним об’єктом монастир робить саме могила чел Маре.
Монастир в Путні відвідують тисячі й тисячі паломників та туристів. В селі купа готелів та апартаментів, які здаються. Скаженній популярності монастиря ще й природа сприяє – гори, ліс, річки.
Сучевіца
Найближчим до Путни, й, як на мене, найцікавішим об’єктом комплексу розписних церков Молдови є монастир у Сучевіці. Уявіть собі справжній замок, з високими мурами, із наріжними баштами, з потужними контрфорсами, із надбрамною вежею, серед мальовничих гір, які формують глибоку долину, розрізану річкою Сучевіца. Оце і буде монастир. А за мурами стоїть неймовірна церква, вся розписана і ззовні, і всередині.
Згідно із легендою, колись, в цю місцину прийшла стара жінка, яка хотіла спокутувати гріхи. З собою вона присунула величезну підводу каменю, запряжену буйволом. З цього каменю мало початись будівництво монастиря. Але то легенда, насправді ж монастир у селі Сучевіца, на місці старезної дерев’яної церкви, заснував у 1581 році дядько Петра Могили, митрополит Георгій Могила. У 1582 році воєвода Петру аль Чіопул, дав офіційний дозвіл. Почалося будівництво потужних мурів та башт, які мали захищати обитель від татар, та інших грабіжників, яких у ті часи вистачало. Закінчили будівництво вже у 17 столітті. Товщина стін 3 м, висота – 6 м, загальні розміри (довжина-ширина) – 100 на 104 м.
Протягом 1583-1586 рр. було зведено Воскресенську церкву, яку шедеврально розписали і всередині і ззовні. Храм є головною окрасою монастиря. В ньому неймовірно поєднано візантійський, готичний стилі, із стилем молдавських дерев’яних церков.
Якщо піднятись на сусідній пагорб, відразу за монастирем – можна зробити казкові світлини, адже звідти, з висоти, видно монастир зовсім по іншому – башти, мури, церкву, прибудовані зсередини монастирські будівлі – усе це відкривається зовсім по іншому, як і навколишні гори.
За межами монастирських стін розташований цвинтар, на якому стоїть дзвіниця та ще одна церква.
Вхід до монастиря коштує 5 лір, фотографування на території – 10 лір, у церкві фотографувати заборонено.
Слід зазначити, що до монастиря можна дістатися виключно подолавши декілька гірських серпантинів – водії, готуйтесь, поворотів забагато.
Арбор
За 25 км від Сучевіци розташована ще одна розписна церква із Списку ЮНЕСКО – у селі Арборе. Це храм Усікновення Голови Івана Хрестителя, зведений у 1502 році каштеляном столичної Сучави, власником села, Лукою Арборе. Цікава історія вийшла із тим Лукою. Він був вірним слугою Штефана Великого, потім був наближеним до його сина – господаря Богдана Сліпого, а після смерті останнього, коли на престол зійшов малолітній Штефаніце Вода, Арборе очолив Раду (Диван), яка керувала країною. Він був фактично володарем Молдови, а одночасно опікуном та вихователем Штефаніце. Більшість істориків характеризують Луку як прекрасного стратега, гарного воєначальника та патріота. Чого варта його організація героїчної оборони Сучави від поляків у 1497 році, а пізніше він брав участь у молдавських облогах поляків у Львові та Кам’янці.
Присвята церкви Усікновення Голови Івана Хрестителя, стала чи то пророчою, чи іронічною, адже Штефаніце виявився своєрідним прототипом короля Джофрі із «Гри престолів» – отримавши владу, він стратив свого опікуна, головного радника, а разом і двох його синів, за звинуваченням у зраді. Сталося це після королівського суду, чи то судилища, в Хирлеу, у 1523 році. Звинувачення, найімовірніше, виявилося наклепом. Страта Арборе потягла за собою боярський бунт. Штефаніце прожив після страти свого вихователя всього чотири роки. Його отруїли в Хотині (в тому самому Хотині, який був Молдовою, і будувався молдаванами), у 1527 році. Ну геть як у Джорджа Мартіна: Лука Арборе – Нед Старк, Штефаніце – Джофрі Барратеон, от тільки автор навряд чи знає історію Молдови, а тим більше навряд чув про її господарів та регентів.
Церкву Арборе збудував всього за рік. Внутрішні розписи були зроблені у 1503-1504 рр., а зовнішні аж у 1538 році. Збереглися вони не повністю, але й того, що залишилося, достатньо, щоб назвати церкву шедевром – суміш візантійщини, готики та молдавських народних стилів тут просто неймовірна.
В Арборе є ще декілька храмів: римо-католицький костьол та православна церква, розташована недалечко від храму Усікновення Голови.
Гумор
За 40 км на схід від Сучави, біля містечка Гурагумора, в якому народилася видатна українка Ольга Кобилянська, розташований монастир Гумора (інша назва Гуморулуй, Mănăstirea Humor, Mănăstirea Humorului). Його збудував у 1530 році значний молдовський магнат, губернатор та логофет (канцлер) Тоадер Бубуйог, за сприянням господаря Петру Рареша. В 15 столітті, за 500 метрів від нинішнього монастиря, стояла велика монастирська церква збудована господарем Александром Добрим. В ній зберігалося чимало цінних книг, ікон та картин, зокрема один із прижиттєвих портретів Штефана Великого. Але на початку 16 століття храм впав із невідомих причин. Його руїни можна побачити метрів за 500 від сучасного монастиря.
Головну церкву нинішнього монастиря звели у 1530 році, й освятили в на честь Успіння Богородиці та Георгія Змієборця. Як і всі розписні церкви вона будувалася із каменю, і прикрашалася фресками та розписами всередині та ззовні. Із сонячного боку фрески досить сильно пошкоджені та вигорілі, але з протилежного боку вони прекрасно збереглися. В кольоровій гамі домінує специфічний червоний колір, характерний лише для цього храму, як для храму у Воронці синій.
Кам’яний храм вкрито черепицею. На вході три потужні колони, між якими стрільчасті готичні отвори. Колони теж обмальовані. Головні сюжети розписів – життя та, особливо, смерть (муки, покарання, відрубування голів тощо) святих. А ще тут обов’язково має бути Страшний суд і страшним чудовиськом, яке ковтає грішників, яких кидають йому у пащу чорти. Ці розписи можна невідривно роздивлятись годинами, і в голову не вкладається, що їм вже півтисячоліття.
Недалеко від церкви стоїть оборонна башта, яку у 1641 році збудував сват Богдана Хмельницького Васіле Лупул. Оборонні мури, які оточували колись Гумор не збереглися. Ще є невелика дзвіниця, зведена наприкінці 19 століття та руїни чернечих келій, зведених засновником монастиря. До речі, Тоадер Бубуйог, великий логофет Молдови, похований у збудованому ним монастирі. Також тут є могили інших значних магнатів.
Молдовиця
Хочете яскравих шедевральних коміксів? Їдьте на північний захід від Гурагумори, у село Молдовиця. Комікси (звичайно це жарт) там яскраві, але зовсім не веселі, адже на більшості процес відрубування голів і вбивства. В минулому село мало толерантну назву Руська Молдовиця (руська – читай українська, тому що тоді Україну називали Руссю), але Чаушеску не полюбляв подібної толерантності, тому Руську відкинули. Більшість мешканців Молдовиці були українцями. Багато їх і нині знають українську мову, навіть жандарми, хоча усі себе називають румунами, а мові – батьки-діди навчили.
Неймовірний монастир у Молдовиці збудував молдовський господар Петру Рареш – син Штефана Великого, у 1532 році. З усіх розписних церков Румунії тут, в головному монастирському храмі, розписи збереглися чи не найкраще. Просто очі розбігаються – інколи здається, що ти пірнаєш у той нереальний, намальований світ, хоча примітивні зображення виглядають дуже реалістично – кров так бризкає, що втертися хочеться, бридотна, зубаста тварюка, кляцає щелепами, заковтуючи грішників, а від жару гієни вогняної, аж волосся підсмерджує. Це Молдовиця. Благовіщенський монастир.
До монастиря нам пощастило потрапити на свято Благовіщення – головне храмове свято Молдовіци. Це було неймовірне дійство, на яке завітав митрополит із Молдови (не провінції, а країни), богослужіння, із музикою та хором, відбувалися трьома мовами – румунською, українською та церковнослов’янською. Людей було повно. Діти, наряджені у національний одяг, машин, автобусів – тьма. Поліція, жандарми, які знали українську, а навколо монастиря ятки із писанками, та такими, що хіба що в Коломиї, у музеї побачиш. І не якимись дерев’яними, а справжнісінькими яйцями: курячими, качиними та гусячими, розмальованими із неабиякою майстерністю, жіночками, які знають українську мову, предки яких українці, а отже і писанки – українські. В Румунії. Справжні витвори мистецтва за смішну ціну – 5 -15 лей.
В оздобленні Благовіщенської церкви, крім неймовірних розписів, виділяються архітектурні елементи, характерні для готичних храмів Трансільванії. Найімовірніше їх виконали трансільванські німці – чи не найкращі будівельники Європи.
Монастир оточено фортечною стіною, із наріжними баштами та надбрамною баштою дзвіницею. Стіну збудували у 16-17 століттях. Ще тут є чернечі келії.
Текст та фото Романа Маленкова
