Багатьом здається, що все найцікавіше в Європі вже давно відоме і розкручене у туристичному середовищі, але, повірте, це зовсім не так. Неймовірна кількість казкових куточків залишаються невідомими для туристів, а особливо для туристів із України. Деякі із цих куточків наскільки цікаві, що у голові паморочиться, наприклад Сібіу – місто, яке вражає. Мабуть, це місто №1 в Європі, за співвідношенням цікавість-маловідомість.
У 2007 році Сібіу було визнано культурною столицею Європи – це загальновідомо, але в Україні переважна більшість громадян, навіть назви такої не знають. Трансільванія? Шось таке пригадується… А, Дракула. Якби не Брем Стокер – мало хто і таку назву знав би. Не буду кривити душею – я і сам не уявляв, наскільки цікава Трансільванія – а це один із найцікавіших куточків Європи, і наскільки неймовірний Сібіу, доки сам не потрапив до цього казкового міста.
В Сібіу ми прибули вночі. Наші апартаменти розташовувались десь в самісінькому центрі, але ми не уявляли який він, той центр. Уявіть собі вузенькі вулички, які нагадують декорації для лялькового театру і перехрещуються не лише по горизонталі, а й по вертикалі – одна половина вулиці збігає вниз, інша дереться догори, і наше житло було на тій ділянці, що догори – пішохідній, а навігатор нас водив по тій, що біжить донизу… Коло за колом ми споглядали нічний Сібіу, якусь фантасмагорію, яка дмухала на нас стійким, нереальним духом середньовіччя. Старі сірі стіни, невеликі вікна, химерні дверні портали, купа якихось шпилів, високих башт в умовах горбистого рельєфу і кривих вуличок.
Ратуша
Велика площа
Зранку, вже при сонячному світлі, ми побачили «очі» Сібіу – численні мансардні вікна, які мають напівкруглу форму й черепичні «брови» – із кожного будинку вони розглядали нас своїм похмурим поглядом.
Уявіть собі класне німецьке місто із середньовічною величезною старувкою (історичним центром), купою башт, дзвіниць, вузеньких вуличок, закуте у оборонні стіни, але притрушене якимось колоритним пилом, розбавлене банями православних соборів, із значною кількістю невилизаних, живих будівель, в яких час ніби зупинився років 300 тому. Оце і є Сібіу. А чому німецьке? Тому що місто збудували німці, які до другої світової війни становили тут більшість.
Сібіу раніше називалося Германштадт – вдумайтесь у цю назву. Це був багатовіковий центр трансільванських саксів. Взагалі то саксами вони не були – це були переважно німецькі переселенці із долини Мозеля, але угорці називали усіх німців саксами, в тому числі і тих, які на запрошення мадярських монархів колонізували Трансільванію. Германштадт був головним їхнім містом, відповідно і самим багатим.
Собор Святої Марії
Трансільванські німці були дуже багатою громадою, яку об’єднувало лютеранське віросповідання. Ініціатором навернення до протестантизму католицького німецького населення земель, які нині є румунськими, був проповідник Йохханес Хонтерус. Домінування лютеран у Трансільванії почалося у 16 столітті, а у 1520 році завершилося будівництво головного храму регіону – кафедрального лютеранського собору Святої Марії. Це неймовірна готична споруда, висота дзвіниці якої становить 73 метри. Дуже рекомендуємо піднятися на дзвіницю. З неї ви побачите усе місто – рябі черепичні дахи старої частини, із отими «очами», шпилі, башти та казкові гори на горизонті.
Собор Святої Марії – це унікальний витвір мистецтва. Екстер’єр його розкішний, а інтер’єр – просто феноменальний. В соборі кожен куточок – шедевр: фактурні поліхромічні барельєфи заставлять вас перенестись у давні часи, коли німці зводили це диво. Яким чином у ті давні похмурі часи люди створювали такі неймовірні й велетенські споруди?
У Сібіу домінують дві площі – Велика й Мала. Колись тут були жваві торги – багатство тутешніх колоністів базувалося на великій торгівлі та ремеслах. Нині головні площі міста – абсолютно туристичні об’єкти, із масою ресторанчиків та крамничок, фонтанами та іншими атракціями.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ ДО НАШОГО ТУРУ У ТРАНСІЛЬВАНІЮ
Троїцький собор
Сібіу розділене на Верхнє та Нижнє місто: зверху мешкали заможні міщани, знизу біднота. Щоб відчути дух Сібіу, потрібно відвідати обидві частини – із Верхнього до Нижнього міста ведуть найстаріші сходи в Румунії, зведені ще у 13 столітті. Нижнє місто – це одно-двоповерхова забудова старими кам’яницями. Подекуди вони ідеально відреставровані, але частіше обдерті, із старим трухлявим деревом дверей та віконних рам. Казковий колорит, дух старовини та німців, яких тут залишилося всього кілька тисяч.
Від соціалістичного чаушесківського міста, Сібіу відділяють старовинні мури та оборонні вежі. Збереглися вони не всюди, але дуже цікаво пройтися попід ними.
У місті дуже багато храмів. Серед православних домінує гігантський Троїцький собор, із широчезним куполом та височезними (80-метровими) вежами. Його збудували у неовізантійському стилі у міжвоєнний період.
На вежі православного собору вас не пустять, але можна (і треба) піднятися на ще одну висотну домінанту середмістя – на ратушу. А ще, обов’язково пройдіть мостом Брехунів – якщо ви чесна людина – вам нічого не загрожує.
Сібіу – це щось незвичайне. Не буду довго розповідати про його неймовірний шарм. Почитайте в Андрія Бондаренка. Якщо ви бували у Відні, Кракові, Празі чи Будапешті – не думайте, що вас більше нічого не здивує у Європі. Сібіу здивує.
Текст та фото Романа Маленкова.
Багато Сібіу дивіться у фотогалереї
