Золотоноша приємно здивує. Хто б міг подумати, що у провінційному 30-тисячному містечку збереглася така купа пам’яток архітектури – потенційних туристичних об’єктів.
Успенський собор
Про походження назви міста існує багато легенд. Усі вони, зрозуміло, пов’язані із золотом, яке хтось тут ховав. То татари сховали награбовані скарби, то козаки ховали відібране у тих же татар, а також у турків та поляків золото. Але нічого з того золота не знайшли, тому найвірогідніше назва походить від гідроніма “Золотоноша” – так називається річка, яка протікає поряд. Ну а назва річки найскоріше пов’язана із золотавим кольором піску, багатого на домішки слюди.
Перша письмова згадка про Золотоношу датується 1576 роком, хоча, судячи із форми та змісту топоніма, ймовірно, що цей населений пункт існував ще в часи Київської Русі.
В XVIІ- XVIІІ століттях Золотоноша була сотенним укріпленим містом, яке постійно варилося в котлі військових сутичок та війн. У 1781 році його зробили центром повіту спочатку у Київському намісництві, а потім у Полтавській губернії.
Незважаючи на повітовий статус, Золотоноша у ХІХ столітті розвивалася дуже мляво. Промисловості тут майже не було, переважна більшість мешканців займалась сільським господарством. Промисловий та торговий розвиток міста почався наприкінці століття – у 1896 році тут збудували великий лікеро-горілчаний завод (сучасний “Златогор”), а наступного року через Золотоношу пройшла гілка вузькоколійної залізниці Бахмач-Красне (у 1912 році її замінили ширококолійною).
Земська управа
У місті у ХІХ та на початку ХХ століть проживало багато євреїв. Основним їхнім заняттям була торгівля. Нині про єврейське минуле Золотоноші нагадують старовинні житлові будинки та колишня синагога, зведена у ХІХ столітті. В радянські часи цей іудейський храм, звичайно, було закрито. Тут перебували різні установи, навіть щось на зразок овочевого магазину. Зараз ця цікава будівля стоїть пусткою (хоч і розміщена в самому центрі міста) й потихеньку руйнується.
Головною архітектурною пам’яткою Золотоноші є Успенський собор. Його будівництво закінчилося у 1909 році. У архітектурному відношенні це своєрідний синтез єпархіального “цегляного” стилю (який часто називають різновидом модерну) та візантійського стилю. Численні приземкуваті бані роблять великий православний храм схожим на мусульманську мечеть (наприклад, на Блакитну мечеть в Стамбулі, якщо мінарети прибрати). В Україні подібних церков небагато.
Колишня синагога
В центрі Золотоноші, поряд із меморіальним парком, збереглася будівля повітового театру. Тепер тут Палац культури, а колись у театрі починала акторську кар’єру перша народна артистка Української РСР – Наталія Ужвій.
Повітовий театр у місті організували у 1897 році. На його сцені виступало немало аматорів та професіоналів сцени, зокрема Панас Саксаганський та Марія Заньковецька, а також хорова капела Миколи Лисенка. У 1910 році було зведено будівлю театру, яка стоїть і нині.
Повітовий театр
Навпроти театру, з іншого боку парку, розташовані будинки колишніх адміністративних установ, зокрема міської управи та присутніх місць. І зараз тут також адміністративні установи. Варто звернути особливу увагу на колишній будинок земських повітових зборів. Зараз у його приміщеннях Державна районна адміністрація. На цій же вулиці розташований модерновий будинок колишньої чоловічої гімназії. Типовий “цегляний стиль” великої споруди, зведеної у 1910 році, доповнений бетонними напівколонами видає талановитого архітектора. У 1943 році німці спалили будинок, але у повоєнні роки його відновили та реставрували. Зараз у приміщеннях колишньої гімназії Будинок дитячої та юнацької творчості.
Колишня чоловіча гімназія
На вулиці Черкаській розташована ще одна довершена в архітектурному плані будівля – колишня жіноча гімназія. Її збудували у 1902 році. Із 1920 року тут була звичайна школа. В часи війни німці розмістили у будівлі жандармерію, а під час відступу підпалили її. В повоєнні роки будівлю було відновлено. Зараз в приміщеннях цього архітектурного шедевру школа залізничників.
Колишня жіноча гімназія
Більшу частину будівель Золотоноші, зведених на початку ХХ століття, проектував технік місцевого земства, інженер Африкан Балавенський. Хоча особисто я деякі із цих будівель міг би приписати, ну наприклад, Владиславу Городецькому. А виявляється це все будував місцевий “самородок”.
У Золотоноші варто також оглянути модернові корпуси лікеро-горілчаного заводу “Златогор”, розташовані недалеко від центра міста.
Корпус заводу “Златогор”
Наостанок прогуляйтесь вулицями Золотоноші. Тут ще можна побачити багато цікавих будівель, зведених в кінці ХІХ та на початку ХХ століть.
Текст і фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
Старовинна житлова забудова Золотоноші
Невідома будівля початку 20 століття, яка могла бути костьолом або кірхою, а могла – заводським цехом
