Чернігів. Єлецький Успенський монастир

Пам’ятаєте перший і єдиний радянський фільм жахів? Вій. Дійсно цікавий і майстерно знятий фільм із прекрасними акторами та прекрасними декораціями. Хоча, звичайно, монстри у цьому фільмі не йдуть ні в яке порівняння із сучасними голлівудськими монстрами, але ж і знімався фільм аж у 1966 році. Пригадайте самий початок кінострічки, там де бурсаки відправляються на канікули, а бородатий архімандрит каже їм напутнє слово. Відповідно до повісті виходять вони із брами Київської бурси – Києво-Братського училища, яке розташовувалось у Братському монастирі. Але на екрані зовсім не Київ – це Чернігів, а бурсаки вибігають із брами Єлецького Успенського монастиря. Отже цей монастир – кінозірка, адже його бачили практично усі мешканці колишнього СРСР та і всього пострадянського простору.

Успенський собор

Кадр із фільму "Вій": бурсаки вибігають із брами Єлецького Успенського монастиря

Як же він прекрасно зіграв роль Братського монастиря зруйнованого у 30-ті роки справжніми монстрами, не кіношними... І хто б міг подумати, що більшість сцен фільму знімали на монастирському подвір’ї: мандрівка на бричці, хутір, перелази... Навіть страшну церкву, в якій панночка літала у труні, теж почали було будувати на монастирському подвір’ї, але передумали. В результаті роль однієї церкви зіграли дві: інтер’єр виконала церква у Седневі (неподалік від Чернігова), а екстер’єр – церква у далекому прикарпатському селі Горохолино-Ліс (цей храм згорів у 2006 році).

В період зйомок «Вія» Єлецький монастир не був монастирем – це була збірна солянка різноманітних радянських закладів та організацій: товариство «Динамо», аптечні склади, обласна наукова бібліотека, гуртожиток артистів філармонії – чого тут лише не було. На щастя, у 90-ті роки монастир віддали християнській громаді, і він повернув собі статус православної святині.

Єлецький Успенський монастир у ХІХ столітті

Єлецький Успенський монастир – це дійсно святиня для православного світу. Заснований він був ще у 11 столітті (вірогідно у 1060 або у 1069 році) чернігівським (пізніше Великим Київським князем) Святославом Ярославичем. Із заснуванням пов’язана легенда, про знахідку на ялині ікони Божої Матері. Легенда каже, що ікону знайшов сам князь, ну і на честь цієї знахідки заснував монастир.

Монастир назвали Єлецьким від руського слова «єль» - ялина (а гдє тушить єль? а американці то почули й кажуть – буде і у нас тепер агнєтушитьєль), на якій і висіла легендарна ікона, яку неодноразово звідти знімали, а вона знову з’являлася. Ну а освятили обитель на честь Успіння Божої Матері, тому назва стала подвійною – Єлецький Успенський монастир. Він є найстарішим монастирем на Лівобережжі.

Будівництво головного храму обителі – Успенського, почали ще наприкінці 11 століття, а закінчили у 12 столітті. Це був величний одноглавий собор зведений у візантійсько-руському стилі. Але у 1239 році Чернігов спалили монголо-татари. Значних руйнувань зазнав і монастир, який після того століттями стояв у напівруїні. Аж у 16 столітті монастир відновила Москва, яка захопила Чернігів. Московити посадили в обителі своїх ченців. Але у 1611 році польський воєвода Гаврило Горностай спалив місто. Ченці тоді залишили Чернігів.

У 1623 році Єлецький Успенський монастир передали уніатам, які відремонтували обитель і володіли нею до 1649 року (тоді греко-католиків звідси вигнав Богдан Хмельницький). Відтоді поновилася слава монастиря, як оплоту православної віри. Його ігуменами були відомі люди: Лазар Баранович, Феодосій Углицький, Іоанікій Галятовський, Данило Туптало. Фінансував монастир казково багатий Генеральний обозний війська запорізького Василь Дунін-Борковський. На його кошти Успенський собор отримав барокові бані та декор й набув майже сучасного вигляду. Він же профінансував будівництво 36-метрової дзвіниці, яка у той час була найвищою будівлею у Чернігові.

Панорама Болдиних гір. На передньому плані (праворуч) Єлецький Успенський монастир

У 19 столітті в Чернігові з’явилася легенда (чи то її просто відновили) про вампіра-вурдалака, яким нібито був Василь Дунін-Борковський. Удень він практично не з’являвся на вулицях, а по ночах влаштовував галасливі бенкети, які супроводжувались п’яними скачками по місту. Поховали обозного у склепі Успенського собору. Ну а потім тіло не знайшли, а по вулицях, вночі, їздили привиди на кареті й зупинив їх ігумен Єлецького Успенського монастиря молитвою. Тіло Дуніна-Борковського відкопали, проштрикнули осиновим кілком і поховали на іншому боці Десни... Це лише легенда, яка пов’язана із можливою хворобою чернігівського мецената-вурдалака – акромегалією. Це різновид гігантизму, коли аномально розростається не все тіло, а лише окремі його частини (шмат голови, пальці, щелепа ну і т.д.). Ця хвороба супроводжується страшними болями, а людина може перетворитись на урода. Ймовірно так і сталося із Дуніним-Борковським, а народ, зважаючи на потворність обозного назвав його вурдалаком.

До Успенського собору прибудована (1689 р.) церква-усипальня чернігівського полковника Якова Кіндратовича Лизогуба, крім того на території монастиря збереглися келії зведені у 1670-1675 рр. (вважаються найстарішою цегляною житловою спорудою на Лівобережжі), трапезна Петропавлівська церква, дерев’яний будинок архімандрита (найдавніша дерев’яна будівля Лівобережжя), мурована огорожа та руїни будинку ігумена 18 століття.

Єлецький Успенський монастир входить до історико-культурного заповідника «Чернігів Стародавній». Успенський собор – чергова чернігівська пам’ятка Княхої Доби. А ще монастир чи не головна атракція знаменитої чернігівської панорами над Десною, яка відкривається із валів Дитинця.

Текст та фото Романа Маленкова

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)