Селятин

СЕЛЯТИН (SELETIN), що лежить над річкою Сучавою, є одним з найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини. Вперше село згадується в грамоті Молдавського князя Стефана ІІІ від 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря. Сьогодні цей відомий православний монастир знаходиться на території Румунії.

На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки.

Про справжнє європейське минуле говорить такий сенсаційний факт, що з 1913 завдяки прокладеної К.Таубером міжнародній залізниці Селятин мав регулярне пасажирське сполучення із Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижу.

Сьогодні в Селятині жителів майже в десять раз менше, ніж було в ті часи. А причина цього – закриття у 1939 році залізниці: вмерла залізниця, вмерло і містечко…

Та що там залізниця, коли у ХХІ столітті до Селятина немає навіть дороги з твердим покриттям.

Лише залишки будівлі колишнього вокзалу, на якому зберігся надпис румунською мовою «Селітин» та його складські приміщення нагадують про те, що колись його мешканці були частиною європейської спільноти, що могли знати про паризькі салони та ейфелеву башту не лише з розповідей і світлин.

А свідками того, що тут колись проживало багато євреєв, є залишки стін однієї з синагог, та іудейський кіркут на околиці села.
А в центрі Селятина майже без змін дійшла до нас колишня будівля суду та податкової.

Сьогодні центр Селятина виглядає так:

Ще декілька старих адміністративних будівель:


Попри час, війни та жорстокі окупаційні режими та елементарну людську необачність частина старого Селятина все ж дойшла до наших часів. У самому центрі села біля роздоріжжя стоїть стара мурована греко-католицька церква Святого Володимира.

Побудована і освячена у 1848 році, церква за своїми архітектурними формами – башточкою над фасадом та скатним дахом над продовгуватим приміщенням храму, більше нагадує типові для Буковинського Прикарпаття римо-католицькі костели.

Справжньою гордістю Селятина є пам’ятка архітектури державного значення – дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці на хуторі Галицівка, яка є найстарішим зразком дерев’яного храму у Буковинських Карпатах. Зведена орієнтовно у 30-х роках XVII століття без єдиного цвяха, будівля церква ввібрала в себе елементи буковинського «хатнього» типу та гуцульського купольного, які на той час лише починали своє розповсюдження по території Буковині і Молдови.

Церква має непропорційно продовгуватий бабинець, гранчасту вівтарну частину та восьмигранну наву, над якою височіє восьмигранний пірамідальний верх з декоративною главкою. Майже такі ж главки розташовані по коньку даху над бабинцем і вівтарем, а також над добудованим притвором. Скатний дах з високим виносом та купол церкви вкриті алюмінієвою бляхою, стіни горизонтально оббиті тесом.

Не менш цікавою за церкву є дзвіниця, що побудована пізніше, у XVII столітті. Вона помітно виділяється серед більшості буковинських дзвіниць завдяки восьмигранній формі та своєму незвичайному силуету, який більше нагадує сторожову вежу чи, навіть, космічну ракету.

Комплекс церкви Різдва Богородиці та дзвіниці розташований на високому пагорбі на північній околиці села ліворуч від дороги у напрямку Долішнього Шепоту і вдало гармонує за навколишнім гірським ландшафтом.

Типова селятинська хатка:

Туристам (особливо діточкам) буде цікаво побувати у вольєрному господарстві Путильського лісгоспу, де мешкають ведмедик, 2 олені, заєць, кабан та парочка якихось птахів.

А якщо хочете відчути себе справжнім гуцулом, спробуйте подолати цю кладку:


І ще. Кордон з Румунією проходить прямо по «трасі» Руська – Путила. Прикордонні стовпи є, прикордонників помічено не було.

Про Селятин є ще один цікавий факт. За метеорологічною статистикою село є найбільш грозовим місцем в Україні. В середньому тут 45 днів на рік є грозовими. Поряд з тим, Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu