Меджибіж. Замок між Бугом і Бужком

ЗАМОК

Із великих ефектних замків Меджибізький до Києва найближчий – через Житомир, Бердичів і Хмільник до нього 315 км (в Бердичеві теж є ефектна фортифікація, але то все таки кляштор). У 2001 році його включили до історико-культурного заповідника, щоправда це не завадило втратити бічну стіну замкового палацу… Замок взагалі перебуває, м’яко кажучи, не у кращому стані, але його розміри, помножені на ситуацію в державі, не дозволяють взятись за нього суттєво, зокрема за його реставрацію. Якби ж він стояв у місті – можливо знайшлися б якісь спонсори чи меценати, а так, у селі, він не дуже кому потрібен.

Офіцерська (північно-східна) вежа з мурами

На Вікіпедії є гарна велика стаття про Меджибізький замок, тому я вирішив не займатись «реферуванням», а подати її в повному обсязі:

Меджибізький замок побудований на мисі, утвореному річками Південний Буг та Бужок. Через таку топографію у плані він має форму видовженого трикутника з могутніми стінами і кутовими вежами, які значно виступають за лінію стін. Подвір'я замку має довжину 130 м, найбільшу ширину (з західного боку) — 85 м, його площа становить 0,75 га. Товщина мурів — до 4 м, висота у найвищих місцях — до 17 м.

Фортечні мури, завтовшки 1,8 м, мають прямокутні стрільниці, що суттєво відрізняються від давнішних. Їх перекривають кам'яні плити. Розміром стрільниці сягають 65х77 та 50х60 см (їхні попередники були розміром 33х28 см). Із зовнішнього боку їхня підстрільнична частина скошена. Такого типу архаїчних стрільниць залишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV століття структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття. Ці архаїчні стрільниці містилися на мурах, які оточували кам'яниці XV століття. Одну з кам'яниць, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла (частини) фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. В кімнатах були коминки, один з них зберігся.

Пам'ятками архітектури національного значення, які входять до складу Меджибізького замку і перебувають на державному обліку, є палацовий комплекс (охоронний № 764/1, об'єкт «Палац»), церква святого Миколая (охоронний № 764/2, об'єкт «Церква»), прясла мурів і вежі (охоронний № 764/3, об'єкт «Мури з баштою»).

Північна та Лицарська вежі

Замкова церква святого Миколая розташована посеред двору. У 1586 році реконструйована й освячена як католицька каплиця. В плані — це прямокутна однонефна будова з вапняку і шатровим дахом, з круглою вежкою. Будівля перенесла ряд архітектурних змін, продиктованих як релігією, яка в ній сповідувалась, так і побажаннями власників.

Офіцерськая башта збудована на межі XV—XVI століть. Розташована у північно-східному куті замку. Біля неї — в'їзд до замку. Башта складається з декількох частин, винесених за оборонні стіни. З середини XVII століття долішні перші яруси забутовані землею. Підстава вежі складається з ромбоподібної триярусної різнорівневої частини з виступаючим у бік річки кутом, до якого з обох сторін примикають по дві попарно з'єднані напівкруглі вежі. У 1848 році на підставі вежі зведено надбудову у формах восьмигранного прямокутника зі стрілчастими дверними й віконними отворами і прикрашеними карнизами в стилі бароко.

З внутрішнього боку до вежі примикає палац і кругла декоративна вежа з великими овальними отворами вікон третього ярусу і декорованим входом. Усі ці елементи композиції ще не відреставровані.

Лицарська вежа

Лицарська вежа «пунтоне» з амбразурами розташонана в північно-західній частині замку. Винесена за лінію стін замку для оборони центральних воріт цитаделі. У периметрі являє собою неправильний п'ятикутник, складений з гладкого вапняку. Вінчає чотири оборонних яруси шатровий реставрований дах з маленькою надбудовою і флюгером на вершечку. Артилерійські стрільниці на всіх ярусах мали із внутрішнього боку передстрільничі ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Товщина стін сягала 4-х метрів. Вежа датована XVI століттям.

Північна вежа зведена у 1540–1586 роках після перенесення в'їзду в замок із сходу на захід. Вежа була прибудована до барбакану у вигляді витягнутого восьмигранника, який у верхній частині значно поступається круглому цоколю, завдяки чому утворюється тераса з елегантним чавунним балконом. Вежа трьохповерхова, виступає 5 боками.  Побудована з цегли на вапняному розчині і прикрашена портиком іонічного ордера і ромбоподібними нішами над віконними прорізами. Бастіон фланкував зовнішні стіни, а його бійниці секторного обстрілу дозволяли вести прямий та перехресний вогонь.  З внутрішнього оздоблення збереглися каміни. Від вежі з двох боків ведуть комори.

Палац побудований у другій половині XVI ст. Палацовий комплекс зведений в південно-східній частині комплексу. Двоярусна будівля примикає до Офіцерської вежі. Палац відбудовано на глибоких підвалах стратегічного призначення і декоровано стрілчастими вікнами з білокам'яним різьбленням і вазонами та зубцями з червоної цегли на другому поверсі та ромбоподібними нішами — на першому. Ренесансною аркатурою оздоблено фасад. З середини XVII століття у палаці змінені габарити вікон і дверей, перебудовано коминки — частину їх замінили на печі, облицьовані витонченою керамікою, яка донині збереглася лише фрагментарно. Фігурні аттики теж усе ще можна побачити на замковому палаці. Будівлю ще не реставровано.

Перші древньоруські укріплення на місці замку були зведені до монгольського нашестя, проте в середині XIII століттявони були знищені за наказом монголів так само, як і на решті території Волині і Поділля. В той час Меджибізька фортеця була цитаделлю, яку захищали земляні вали. Ядро цього форпосту давньоруських часів виявили на глибині 11 метрів у результаті розкопок на замковому подвір'ї. Тоді укріплення займало площу на схилі високого пагорба. Храм на території фортеці існував уже в ті часи.

Над місцем з'єднання Бужка і Бугу з'явилася вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Західне прясло, перед яким було викопано глибокий рів, поділяло подвір'я фортеці навпіл. На рогах фортечних мурів стояли круглі вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.

Підступи до брами захищав прямокутний барбакан, розміром у плані 10х8 метрів і 10 метрів заввишки. Його в'їзна брама мала герсу (пристрій для підняття й опускання воріт) ворітниці, про що свідчать щілини завширшки 28 см у кладці одвірків. Якщо б ворог прорвався через першу перешкоду — герсу, внутрішній простір передукріплення боронили б з навколишніх дерев'яних галерей.

Схожу структуру мали Золоті ворота в Києві. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані.

Після перемоги литовського князя Ольгерда на Синіх Водах в 1362 році, литовці відвоювали Поділля у татар, і Ольгерд передає Меджибіж своїм племінникам — братам Коріатовичам. Вони відбудовують та розширюють фортецю. Первісне її ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де були ще й житлові та господарчі будівлі, очевидно, дерев'яні.

У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву, що нагадує романські храми Європи.

У 1385 році замок офіційно отримав звання королівського, як визнання його стратегічної важливості при обороні південно-східних кордонів імперії. У 1432 році Польська Корона відтяла під свою зверхність Поділля разом із Меджибізьким замком, який залишився у коронному, тобто державному володінні. На перехрестіКучманського та Чорного шляхів Меджибізька фортеця стала форпостом захисту навколишніх земель, часто руйнувалася та відбудовувалася. Так, на зламі XV—XVI століть знову укріплюють північний бік замку, який виходив на дорогу. З'являються дві потужні вежі — п'ятикутна (Лицарська) та північно-східна кругла (Офіцерська) з мурами чотириметрової товщини і бійницями. Лицарська вежа, винесена за лінію мурів замку, використовувалася також як спостережний пункт. Це підтверджує і гравюра початку XIX століття, де видно сторожову альтанку на вежі.

Інтенсивність татарських нападів на початку і в середині XVI ст. була вкрай високою. Так, у 1516 році татари пішли на Поділля і взяли Меджибізький замок в облогу. Проте будівництво нових укріплень зіграло свою роль — кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський у двох сутичках розбив нападників.

У 1540 році володар фортеці — гетьман Миколай Сенявський — капітально реконструює замок, влаштувує в ньому свою резиденцію з палацом, який оздоблює як зовні, так і зсередині. З тих часів збереглися білокам'яні портали та віконниці. Також була створена нова система укріплень, яка збереглася до наших часів. До в'їздної брами прибудовується великий п'ятипелюстковий за планомбастіон. Барбакан нарощено великою прямокутною зі скошеними кутами вежею, що підіймається над бастіоном. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п'ятий яруси.

Ще один житловий поверх з'являється на східній стороні форпосту. Про те, що це саме житлові приміщення, свідчили й широкі вікна та комини в кімнатах. Що цікаво: в коминах поряд з нішею для спалювання дров була ще одна — для їхнього сушіння.

Саме під час перетворення фортеці на палац майстри, що займалися реконструкцією, вперше застосували цеглу — до того її в замку не використовували, хіба що для спорудження храму. Вже в XVI столітті подрібнену на муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору.

Воїни меджибізького гарнізону мешкали у двох кордегардіях, які були побудовані вздовж північного і східного фортечного муру в XVI столітті. В'їзна вежа була перенесена (щоб не заважати бастіону) з південно-східного кутка фортеці на західний бік муру, за 5 м від п'ятикутної вежі. Там вона міститься і тепер.

В XVI столітті також з'явилася у південній куртині високо піднята над землею брама, призначена для приймання вантажів, які доправлялися в замок річками, на човнах. Однак спеціальний пристрій, яким вантажі підіймалися, не зберігся. Нині ця брама замурована.

Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII століття було вирішено всі долішні яруси твердині забутувати землею й перетворити їх на потужний бастіон. Тоді й забутували землею перші яруси Лицарської та Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі. У середині XVII століття розібрали західний оборонний мур дитинця.

На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині — адміністративний корпус). Зведені в XVII столітті стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).

Наприкінці XVII століття ззовні фортеці зводять могутні кам'яні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спонукали тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини і кам'яні склепіння палацу, тому в XVII—XVIII століттях їх скрізь замінили цегляними. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють так звані талуси — земляні насипи заввишки 4—5 метрів.

Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній його частині рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній — на 11 метрів. Відповідно, брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV столітті.

Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти турецької артилерії. В 1672 році Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Туреччини.

У 1730 році, після смерті останнього з роду Сенявських по чоловічій лінії — Адама-Николи, Меджибіж разом із замком перейшов у володіння князя Августа-Олександра Чарторийського, чоловіка Софії Сенявської — сестри померлого князя. Чарторийський взявся за відбудову всього комплексу. У палаці було перекладено аттики XVI сторіччя, видозмінено вікна і двері. Перебудували в барокових формах й церкву.

У 1790 році в Меджибізькому замку квартирував Тадеуш Костюшко разом зі своїм штабом. Майже рік тут розташовувалася його дивізія. Князь Адам Чарторийський в 1819 році заснував в Меджибожі повітову школу, яку розмістив в приміщеннях замку. Вона проіснувала до 1831 року.

У 1831 році за те, що Август Чарторийський брав участь уПольському повстанні, Меджибіж, як і інші маєтки, був у нього конфіскований. Замок став осередком військового постоюросійських вояків. За тих часів у ньому містилися різні військові установи. Тоді ж костел був переосвячений на православну церкву.

4 жовтня 1846 року, під час археологічної експедиції, в Меджибожі перебував визначний український поет, художник і мислитель Тарас Шевченко. Про це в наш час зі стіни Лицарської вежі свідчить спеціально встановлена меморіальна дошка.

У 1848 році замок передано військовому відомству. Військовою частиною в ньому опікувалася особисто російська цариця. На підтримання ансамблю тоді було витрачено значні кошти. Всі споруди перебудовано в поширеному в той час романтичномустилі, а їхнє архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми. Віконні й дверні отвори розтесали, камінне ренесансове облицювання замінили тиньковими профілями, що облямували стрільчасті завершення вікон і дверей. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Північно-східну круглу вежу надбудували у формі восьмигранника зі стрільчастими дверними й віконними отворами — до розміру, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). У залі поставили коминки, а ззовні, над долішніми ярусами XV століття, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південно-східним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали, перетвореної на масивну вежу над колишнім барбаканом. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білого кольору. Саме звідси походить романтична назва замку, поширена в XIX столітті — «Білий лебідь».

З початком Української революції 1917 року українська владаініціювала українізацію частини колишньої царської армії, що опинилася на той момент на Волині і Поділлі, у чому знайшла підтримку тодішнього Головнокомандувача генерала Корнілова.18 липня того ж року наказ про українізацію отримав командувач 34-го корпусу, що складався з двох піхотних дивізій, генерал Павло Скоропадський. Незабаром війська перекинули в тил, у район Меджибожа, де і відбулася реорганізація. Скоропадський зі штабом розташувався в замку, частини — в самому Меджибожі і в таборі поблизу містечка. Через два місяці корпус закінчив реорганізацію і став «Першим Українським Корпусом».

За радянських часів до початку 1930-х років в замку квартирували різноманітні військові підрозділи. Пізніше у ньому розмістили маслозавод, і це завдало пам'ятці великої шкоди. Потім будівлі пережили випробування Другої світової війни. Але найбільших втрат замок зазнав через місцеву владу, яка дозволила місцевим мешканцям розбирати фортецю на будівельний матеріал для зведення сільради, окремих садиб тощо. Поволі комплекс обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту «Укрпроектреставрація» в 1967 році, коли вони почали досліджувати тамтешні пам'ятки, щоб виготовити проектну документацію на їхню реставрацію. У наступні десятиліття вживалися антиаварійні заходи на небезпечних ділянках, були зміцнені фортечні мури. Досліджено й частково реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині.

ХАСИДИ

Із другої половини 18 століття Меджибіж став головним центром розвитком хасидизму, можна сказати, у світі, адже тут поселився Ребе Бешт - Ізроель Баал Шем Тов - засновник хасидизму. Він похований тут, а крім нього іще значна кількість видатних для хасидів осіб. Практично усі відомі цадики були пов'язані із Меджибожом, або, безпосередньо із родиною Бешта.

Ось хронологія життя єврейської громади Меджибожа, з тієї ж Вікіпедії:

1570 - євреям Меджибожа належали 70 будинків у центрі міста.

1648-1653 - єврейська громада дуже постраждала під час Хмельниччини.

1765 - в Меджибожі було 2039 євреїв.

1897 - євреї становили 74% населення міста (6040 з 8164).

З 18 століття Меджибіж став центром хасидизму. 1740 року тут оселився мандрівний релігійний філософ Ізраїль Бешт (Баал Шем Тов), тут же він і помер 1760 року. Була мурована синагога і 5 єврейських будинків молитви а також лікарня на 20 ліжок.

Синагога Баал Шем Това в Меджибожі, фото 1915 року. Була зруйнована і знову відроджена

Погроми початку 20 століття та дестабілізація 1917-1920 рр. спричинили хвилю еміграції, і частка євреїв почала зменшуватись.

1926 - в Меджибожі жили 4614 євреїв (58,2% усього населення).

З 1930-х років релігійна та культурна активність євреїв була обмежена радянською владою.

У 1939 р. в Меджибожі проживало 2347 євреїв ( 51,64 % населення).

Німецькі війська захопили Меджибіж 7 липня 1941. Відразу ж після заняття Меджибожа німці та місцеві поліцаї почали жорстоко знущатися над євреями. Євреїв примусово робили на прокладанні доріг, будівництві аеродрому, в каменоломні. 

Єврейське кладовище

Восени 1941 р. в Меджибіжі було створено гетто. Гетто було оточене високим парканом з колючим дротом. Скупченість в гетто, важкі роботи, побиття, голод, тиф сприяли масової смертності у гетто.

14 квітня 1942 220 чоловіків з гетто було відряджено супроводжувати німецьку військову колону на фронт. Всі вони були знищені.

22 вересня 1942 більшість мешканців гетто були розстріляні німцями та поліцаями в ярах біля берега Бугу. Близько 100 молодих людей були укладені в Летичівський концентраційний табір. Переважна більшість з них були знищені. Лише кілька євреїв Меджибожа були врятовані українськими селянами з навколишніх сіл. 

Після закінчення війни близько двох десятків єврейських сімей повернулися в Меджибіж.

У 1967 р. на місці розстрілу було поставлено пам'ятник. На старому єврейському кладовищі збереглися могили Баал-Шем-Това, Гершеле Острополера та інших. 

Старе єврейське кладовище у Меджибожі

Напис на табличці могили Острополера на івриті в перекладі на українську:

Тут похований святий рабин Цві з Острополя, іменований Гершеле Острополер, праведник і богобоязливий, проживав на Галичині, в третьому поколінні хасид придворний блазень раббі Баруха з Меджибожа, онука Баал Шем Това

У 1981 році в Меджибожі проживало всього три єврейські родини, в 1989 було п'ятеро осіб похилого віку.

З кінця 1980-х років Меджибіж стає місцем масового паломництва хасидів зі всього світу. Щороку 6 Сівана за юдейським календарем (кінець травня - початок червня) хасиди США, Ізраїлю та інших країн з'їжджаються до Меджибожа відзначати початок свята Шавуот (свята дарування Творцем Тори єврейському народу на горі Синай) та молитися на місці поховання Баал Шем Това.

Більшість будинків на вулиці, що веде до могили Бешта, викуплені хасидами. На спорудах навіть таблички з назвами вулиць - на ідиші. Поруч із мавзолеєм Бешта збудовано лазні, готель, функціонує стихійний сувенірний ринок.

Єврейські надгробки (мацеви), які працівники місцевого музею свого часу притягнули на замкове подвір'я, зараз повернуті на єврейський цвинтар.

Фото Романа Маленкова

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)