Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир

Феофанія – це місцевість, а в минулому селище, на південній околиці Києва (зараз у Голосіївському районі). Розташована між Голосієвом, Теремками, Пироговом та Хотовом.  Раніше Феофанія називалась Шахраївщина, пізніше Лазарівщина. Тут оселився благочестивий пасічник Лазар. Лазарівщина  належала Печерскому монастирю, згодом стала власністю митрополитів Київських — Петра Могили (1632—1647 рр.) та Сильвестра Косова (1647—1657 рр.). Останній подарував Феофанію своєму домашньому чиновнику, від якого вона перейшла у власність Софійського монастиря. У 1776 році вона була відібрана до казни.

 В 1800 році Лазарівщиною зацікавився єпископ Феофан Шиянов  –  вікарій Київського митрополита та настоятель Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Того ж року розпочинається будівництво заміського будинку вікарія та храму на честь чуда Архістратіга Михаїла. Будівництво було завершено 1803 року. Тодішній Київський митрополит Гавріїл  благословив називати місцевість Феофанією. Окрім храму та будинку вікарія у Феофанії були також збудовані приміщення для братії та господарські споруди.                         

                   

                    

Однак із переводом єпископа Феофана на іншу кафедру місцевість прийшла у запустіння.  У 1836-1841 роках вікарієм і настоятелем Михайлівського монастиря був Інокентій, який полюбив Феофанію за можливість побути на самоті. Всі пагорби, лощини, струмки і ставки отримали від нього євангельські назви. До всіх мальовничих місць були прокладені доріжки, влаштовані альтанки. Наступні двадцять років вікарії не цікавилися цією місцевістю.

Справжнє відродження Феофанії почалося 1861 року, коли єпископ Серафим (Аретинський), настоятель Михайлівського монастыря, вирішив створити тут невеличкий монастир і доручив цю справу досвіченому старцю ієромонаху Воніфатію. Раніше збудовані храм і приміщення були відремонтовані, неподалік від храму з’явилася дерев’яна дзвіниця.

У 1865 році о.Воніфатій приступив до будівництва нового літнього будинку для вікарія, а в 1867 році, на місці старого будинку, збудував нову кам’яну церкву в ім’я Всіх Святих.

На початку ХХ сторіччя у Феофанії було 22 ченці та до 70 послушників. У скиті було 4 храми: Чуда Архангела Михаїла, Всіх Святих, Володимирської ікони Божої Матері і новозбудований собор вмч. Пантелеймона (1910 рік).

1 липня 2 дні 1901 року Святійший Синод  – за представленням Високопреосвященного Феогноста, митрополита Київського і Галицького, яке було наслідком клопотання Преосвященного Сергія, єпископа Уманського, настоятеля Києво-Михайлівського монастиря, – визначив: Чернечий гуртожиток “Феофанія”, що “існує поблизу Києва, обернути в общежітельний чоловічий скит, з припискою оного до Києво-Михайлівського Златоверхого монастиря”. Донині Феофанія була монастирським хутором при заміському вікаріатському будинку-дачі Преосвященного настоятеля Михайлівського монастиря і повинна була існувати залежно від монастиря. Відтепер скит Феофанія існує на власні засоби.

Пантелеймонівський собор збудований у 1910-12 роках архітектором Є.Ф. Єрмаковим. Собор у 1920-ті роки був зачинений та пограбований. Деякий час у ньому розміщувався дитячий притулок. Після війни монастир деякий час функціонував знову, але наприкінці 1940-х років територія обителі та сам собор перейшли під керівництво Академії Наук України. У келіях конструювали, а у соборі встановили першу радянську ЕОМ, над розробкою якої працював академік Лебедєв (на честь нього названо вулицю, що йде до монастиря).

Зараз скит має гарний сучасний вигляд. Особливо келії, які мало схожі на келії. Поряд із монастирем розташований парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Феофанія”, який має площу 152 га.