Львів. Костьол єзуїтів

Колись давно, в середній школі, читав я Шевченківських «Гайдамаків» - тоді відбулося моє перше віртуальне знайомство із єзуїтами. Пам’ятаєте:

«Аж ось ведуть гайдамаки

Ксьондза-єзуїта

І двох хлопців. “Ґонто, Ґонто!

Оце твої діти.»

Я вирішив тоді, що єзуїти – це якісь не дуже хороші люди. Чого б тоді гайдамаки їх різали? А потім я про них забув. Знову згадав читаючи іншого видатного класика – Умберто Еко. В «Острові напередодні» єзуїти теж показані не дуже приємними людьми, хоч і найбільшими місіонерами, і, навіть, науковцями...

Виявляється назва ордену походить від латинського імені Ісуса – Iesu. Ніколи не замислювався над цим. І це навіть не зовсім орден, а товариство, яке так і називається – Товариство Ісуса. Заснував його колишній іспанський рицар Ігнатій Лойола у далекому 1540-му році. Нині цей орден найчисельніший серед усіх католицьких чернечих орденів – він налічує понад 20 тисяч членів.

Єзуїти весь період існування визначалися активною місіонерською діяльністю. Вони працювали у найвіддаленіших куточках земної кулі: у Індії, Японії, Китаї, на Філіппінах (це саме їх заслуга у християнізації цієї острівної країни), африканських та південноамериканських колоніях. До віри вони підходили досить категорично, тому їх називали солдатами Ісуса Христа. Ця категоричність часто викликала антипатію до ордена серед владних кіл й, нарешті, призвела до його заборони у 1773 році (нині орден знову дозволений). Хоча раніше орден відігравав величезну роль у взаємовідносинах між європейськими країнами.

Здавна єзуїти дуже гарно себе почували на території Польщі, де, навіть заборона на їхню діяльність не діяла. В 16 столітті вони відкрили немало своїх резиденцій у польських містах, а на початку 17 століття добралися до України. У 1620 році вони з’явились у Києві, але не ужилися, тому через три роки їхню місію перемістили до Фастова. Пізніше вони знову повернулися до Києва, але під час війни у 1648 році їх знову вигнали, цього разу назавжди.

Трохи раніше єзуїти з’явилися у Львові. В галицькій столиці доля до них була значно прихильнішою. Так у 1610 році вони почали будівництво великого храму Петра та Павла, та учбового закладу при ньому – колегії.

Костьол єзуїтів став першою бароковою культовою будівлею у Львові. Вважають, що автором проекту був італієць Джакомо Бріано, який в той час працював головним архітектором ордену. Хоча відомо, що у Галичину він приїхав аж у 1618 році, відповідно спочатку храм будували без нього, але збудували небагато – лише на три лікті від землі.

Бріано не розробляв нового проекту, лише значно вдосконалив існуючий. За основу для храму взяли схему видатної барокової пам’ятки – римської церкви Іль Джезу. Церква була еталоном для більшості європейських католицьких барокових споруд, особливо для тих, що будувалися єзуїтами. Початковий проект церкви був розроблений Мікелянджело.

Нині львівський костьол єзуїтів на ремонті, причому, вже дуже давно, але для відвідувачів він відкритий. Кожен бажаючий може побачити гігантський об’єм храму (який вважається чи не найбільшим у Львові), прекрасні розписи та фантастичні скульптури (про те, кого зобразили скульптори читайте у вікіпедії).

Костьол має довжину 41 метр, ширину – 22,5, висоту – 26. У 1702 році до нього прибудували дзвіницю, яка була найвищою у Львові, але у 1830 році її, через аварійний стан, розібрали. Дуже шкода. Не личить такому помпезному храму без дзвіниці.

До костьолу прибудовано триповерхову будівлю колишньої єзуїтської колегії. Хоча від первісної будівлі, спроектованої Джакомо Бріано залишився лише вхідний портал. Для українців колегія має неабияку цінність, адже тут навчався герой нації Богдан Хмельницький.

Костьол Петра та Павла – дуже ефектна будівля. Мене вона заворожує своєю похмурістю та скульптурами у нішах фасаду. А ще автентикою, яка ніби переносить на кілька століть назад. Дивлячись на храм єзуїтів я уявляю себе львівським міщанином, десь так століття 18-го. Щоправда, цей костьол не є моїм улюбленим храмом у Львові. Кафедральний та бернардинський покруче будуть.

Під костьолом єзуїтів збереглася ціла мережа підземних галерей. Кажуть, що вони дуже похмурі і цікаві. Але там я не був, хоча екскурсії проводять.

Текст та фото Романа Маленкова


Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)