Будинок з химерами. Рекламний трюк Городецького

Будинок з химерами – одна із головних архітектурних пам’яток України, що були створені у 20 столітті у стилі модерн. Найгарніша залізобетонна будівля Києва (хоча на колір і смак…). Візитівка геніального архітектора Владислава Городецького. Найефектніший прибутковий будинок міста, в якому нині «на шару» квартирує Президент України. І що цікаво – жодної химери на ньому, ще один геніальний митець, скульптор Еліо Саля, не поставив. Та і виник будинок (саме у такому вигляді) можна сказати, майже випадково…

Фасад будинку прикрашають десятки скульптур. Слони, олені (чи то антилопи, чи і те, і те), зміюка (питон), крокодил, носороги, велетенські вусаті коропи, із баришнями на спинах і без них, дуже багато жаб. Все – тварини, а химер нуль, звичайно, якщо не вважати химерою якогось безногого дохлого варана (типу китайського дракона), прибитого беркутом прямо на ганку. Є ще пантера, що кидається на такого ж орла, який тягне дракона. Але то теж не химери, бо химера – це персонаж давньогрецької міфології – монстр із головою і шиєю лева, тулубом кози й змією замість хвоста. Цікаво, що ця тварюка, на давніх малюнках, має ще й додаткову козячу голову на спині, щоправда в неї немає вимені та ратиць. Оце химера. Такої на творінні Городецького та Саля немає. Ще химерою називають нездійсненну утопічну мрію. Звичайно, такий будиночок для переважної більшості із нас – нездійсненна мрія, але назва звучить як Будинок з химерами, а не Будинок-химера… Не будемо вже чіплятись до назви, мабуть ті фігури Саля ніхто розгледіти не міг (це вже зараз ми можемо наблизити їх за допомогою оптики), от і назвали химерами. Хоча всяких скульптурних чуд на фасадах часто називають химерами (химерні ж бо).

Автором проекту, будівничим та власником будинку був Лєшек Дезитерій Владислав Городецький – найвідоміший київський архітектор кінця 19 початку 20 століття. Народився він 1863 року в сім’ї польських шляхтичів в селі Шолудьки (нині Немирівський район Вінницької області). У 27 років закінчив Петербурзьку Імператорську Академію мистецтв (художеств) і переїхав до Києва. Майже відразу почав виконувати різноманітні замовлення й показав себе талановитим і працьовитим архітектором. Серед його ранніх робіт каплиці (на Байковому кладовище), учбові заклади (гімназії в Черкасах та Умані), лікарні (в Мошнах), прибуткові будинки, промислові підприємства (Південноруський машинобудівний завод, нині Ленінська кузня) та ін. Успішна діяльність в період будівельного буму (останнє десятиріччя 19 століття) дозволила архітектору стати одним із значних акціонерів великого цементного заводу «Фор» і взагалі небідною людиною.

У 1899 році Городецькому було доручено добудувати Міський музей історії та антикваріату (автор першого проекту – Петр Бойцов). Зараз це Національний художній музей України. Роботу архітектор виконав просто чудово й став дуже відомим. Тоді ж він почав працювати з італійським скульптором Еліо Саля та його майстернею (вони займались декоративним оздобленням фасаду).

Відразу після закінчення будівництва музею Городецький отримав замовлення двох великих культових будівель – Миколаївського костьолу та караїмської кенаси. Ці замовлення, на фоні загальної будівельної кризи, яка почалася у перші роки нового століття, зробили Городецького найуспішнішим київським архітектором. А криза була не абияка, адже Київ перенасичили прибутковими будинками, в яких фактично не було кому селитись. Пропозиція значно переважала попит, але Городецького така ситуація не лякала, тому він вирішив звести власний прибутковий будинок.

Для будівництва Владислав Городецький купив ділянку на схилі пагорбу (Банкова, 10) й узяв кредит у Київському товаристві взаємного кредиту. Досить швидко було розроблено проект і розпочато будівництво. Сталося це у 1901 році, а у 1902-му Городецький планував будівництво закінчити. Але архітектор вирішив змінити первісний проект…

Первісний проект будинку. Поцуплено із ЖЖ mik_kiev

Будівництво дому з химерами та його кінцевий вигляд. Поцуплено із ЖЖ mik_kiev

Перший проект передбачав зведення майже звичайного будинку із двома шатровими баштами-дахами і без жодного скульптурного декорування. Городецький змінив проект вже після того як будівництво розпочалося. Причину такого рішення нам допомогло з’ясувати історичне розслідування відомого києвознавця Михайла Кальницького (mik_kiev). Виявляється, що зміну проекту зумовила та сама будівельна криза.

Криза у всі віки стимулювала розвиток чогось особливого і нового. Городецький вирішив і собі зробити щось нове: по перше – прикрасити будинок значною кількістю скульптур (щоб заохотити орендарів до зйому квартир), по друге – використати в процесі будівництва унітарний матеріал – залізобетон. Остання зміна повинна була стати гарною рекламною акцією для цементного заводу «Фор». В результаті квартири чудернацького прибуткового будинку та продукція цементного заводу мали користуватись небувалим попитом. Так все і сталося. А відлиті на «Форі» цементні фігури вже понад століття дивують киян та гостей столиці.

Існує немало легенд про Будинок з химерами. Одна з них каже, що мешканці підводного світу на будинку – це в пам’ять про дочку архітектора, яка, ніби то потонула. Але це неправда, адже донька Городецького Олена була в той час (та й пізніше) жива і здорова. Інша легенда говорить про будівництво будинку Городецьким «на спор». Ніби то, Владислав заключив парі, з кимось із можновладців, що зведе прекрасний будинок на обмеженій ділянці схилу. Це більше схоже на правду, адже Городецький був відомий своїм авантюризмом.

Будівництво дому з химерами закінчили у 1903 році, а наступного року його заселили «квартиранти». Тут було всього сім квартир. Одну з них (площею 380 кв.м) займав сам домовласник-архітектор. Квартири були дуже розкішними, декоративне оформлення інтер’єрів не поступалося фасадам будинку, тому й плата за них знімалася дуже висока – 3500 рублів на рік.

Городецького знали ще й як фанатичного мисливця. У 1911 році він вирушив на полювання до Африки, яке дуже виснажило бюджет архітектора. Тому в 1912 році Будинок з химерами було закладено, а через рік його продали Товариству бурякоцукрового рафінадного заводу «Благодатинське». У 1916 році новим власником будівлі став купець Самуїл Німець, ну а в радянські часи відбулася націоналізація шедевру Городецького і Саля.

В радянський період чого тільки не було в будинку Городецького: і штаб військово-трудової дружини, і житло, і ветеринарне управління, і поліклініка. У 30-ті роки більшість киян вважала будинок колишнім житлом відставного адмірала, а в 90-ті тут був музей «Шедеври мистецтва України».

У 1998 році будинок перебував в аварійному стані. Він практично розколовся посередині. Щілина в деяких місцях сягала 40 см. Все відбулося, через неоднорідність фундаменту, адже під половиною будинку були палі, а половина лежала на звичайному стрічковому фундаменті. Виявляється, і великі будівничі роблять неабиякі промашки.

Реставрація будинку тривала до 2004 року. Ну а потім тут розмістили Малу резиденцію Президента України. Нині до будинку водять екскурсії, але лише по суботах і невеликими групами. Вартість – 130 грн. з особи. А фотографувати інтер’єри категорично заборонено. Оттак!

Текст та фото Романа Маленкова