Бар. Храми та залишки замку

Хто зна, чи пощастило цьому місту із назвою, чи може навпаки. Можливо стара була краще – Ров – як звучить? Ого-го-го!.. Та ні, і Ров особливо не звучить… А що тут такого, якби місто називалося, наприклад Шинок, або Стара Корчма, чи щось типу того – ніхто б не сміявся, все було б зрозуміло зразу – там колись стояла корчма, а навколо неї виросло місто. І шинок, і корчма, і бар – усе це одне й те саме – різновид «пітєйного завєдєнія», але насправді, назва «Бар» ніякого відношення до цього не має – це примха польської королеви Бони Сфорци – захтілося їй Ров перейменувати в Барі (любила вона те італійське місто), ну а народ не зрозумів. Барі перетворилось на Бар.

Костьол Святої Анни. 1811, 1906 рр.

Покровський монастир (колишній кармелітський та єзуїтський). 1616, 1701, 1787, 1908 рр.

Жарти жартами, але Бар відіграв помітну роль в історії і України, і Польщі. Перша документальна згадка про Ров датується 1401 роком, і вже тоді він був містом, яке мало свій замок. Змінювались власники, замок то руйнувався то відбудовувався. У 1533 році, у воєводи Станіслава Одровонджа, замок купує дружина короля Сигизмунда І, Бона Сфорца, а у 1537-му місто перейменовується у Бар.

У 1538 році Барський замок починають відбудовувати в камені – він перетворюється на потужну твердиню, із ровами та баштами, того ж року стає центром староства, а у 1540 році отримує Магдебурзьке право.

Барський замок весь час зазнавав нападів татар, але особливо важкі часи почалися для нього із 1648 року – саме тоді почалася Хмельниччина. Скільки раз переходив він із рук поляків у руки козаків, і навпаки – порахувати важко. А із 1672 по 1699 роки Бар був під владою Османської імперії (із незначною перервою).

Із 1659 року Бар був у власності Івана Виговського, а його нащадки отримали дідичне право на Барське староство. У 1698 році (тоді Поділлям ще османи правили), нащадки Виговського продали староство Любомирським.

У 1768 році Бар став відомим, мабуть, на всю Європу – в місті почалося польське повстання, яке отримало назву Барська конфедерація. Але конфедерати недовго перебували у Барі – фортеця була оточена, запрошеними королем Станіславом-Августом Понятовським, російськими військами, якими керував Ксаверій Браницький, і взята штурмом. Замок значно поруйнували й потому більше не відбудовували. А із 1793 року Бар у складі Російської імперії – це позаштатне місто Могилівського повіту Подільської губернії.

Залишки замку (праворуч)

Ось що колись писав про Барський замок турецький мандрівник Евлій Челебі:

Кам'яний Бар - справді могутня фортеця. Вона набагато краща за інші польські фортеці, має арсенал і гармати

Нині від Барського замку не лишилося нічого крім невеликих підмурків стін та залишків валів-ровів. Але і без замку у місті збереглося немало цікавих пам’яток архітектури. В першу чергу це неоготичний костьол Святої Анни, який збудували у 1811 році, але неоготичних рис він набув у 1906-му. Храм діючий і доглянутий. Як і більшість неоготичних будівель – він головна родзинка відвідин Бару туристами.

Недалечко стоїть православна церква – Успенська. Храм збудували у 1757 році. Трьохярусну дзвіницю прибудували аж 1851 році.

Ще у 1531 році, до Бони Сфорци, у Рову з’явились кармеліти, які заснували монастир. Спочатку вісі будівлі були дерев’яними, але із 1616 року починається кам’яне будівництво нового монастиря. Обитель зводить вже інший римо-католицький орден – єзуїти. У період Хмельниччини монастир частково зруйнували, а монахів вигнали із міста. Відбудова почалася лише у 1701 році і тривала аж до 1787 року. Будували довго, але збудували таке собі – корпус келій та храм (Покровську церкву) об’єднали в одну непоказну будівлю, хоч і барокову.

Покровський монастир

Успенська церква. 1757 р.

В 1838 році монастир перевели в православ’я. Спочатку він чоловічий, а із 1881 року – жіночий. Дзвіниця, яка нині є прикрасою монастирського комплексу, була зведена у 1908 році. Із 1917 року тут знову католицький монастир – сестер бенедиктинок-місіонерок, заснований Ядвігою Кулєша. В радянський період обитель не функціонувала, нині відновлена.

У Барі є й старовинні житлові будинки, зокрема така собі руїна, яка колись була єврейським прибутковим будинком, а потім родинним гніздечком Коцюбинських. Видатний письменник, разом із батьками, три роки прожив тут. Пізніше Коцюбинські (тоді Михайлу було 12 років) перебралися у Вінницю. А в будинку поселились гімназійні вчителі. Зараз він у страхітливому стані – от розвалиться. Він на балансі монастиря, але монахиням видно не до нього.

Бар залишає подвійне враження – ніби провінційність тут лізе з усіх дірок, а поглянеш з якогось кращенького ракурсу – так і на Європу схоже. 

Текст та фото Романа Маленкова

Для перегляду карти треба активувати Javascript (чи просто трохи зачекайте)