Цікаве село Корнич, в якому зберігся величезний, нетиповий для Покуття, храм, водяний млин і дві річки Млинівки, розташований зовсім близенько біля Коломиї.
Церква Святого Миколая
Водяний млин
Першою відомою на сьогодні писемною згадкою про село Корнич є запис датований 1443 роком, згідно з яким Клементій (Клеменс) Кола герба Юноша отримав у володіння села Шепарівці, Корнич і половину Перерова біля Коломиї.
Є багато версій про походження назви села. Найцікавіші дві. Згідно з однією, вона походить від давньоруського (давньослов’янського) «корняти» – колоти, бити, обрізати, спонукати. Саме на території теперішнього Корнича за часів короля Данила проживав посадовець, який керував видобутком солі в навколишніх горах та наглядав за торгівлею сіллю в Коломиї. Коли треба було, то спонукав до покори та обрізав у неслухняних лишнє, чи то голову, чи то гроші (збирав податки). Та треба зазначити, що майже всі села на Підкарпатті, стараються довести своє існування з часів короля Данила І, або, хоча б, його сина князя Лева І. За іншою версією на горі яка називається Корнів було укріплене поселення, і під час татарського нападу обороною цього поселення керував Корній. Татарами, котрі облягали Корнівське укріплення, керував мурза Агій, і саме звідси пішов популярний на Покутті вислів – «агій щезни» – «щоб тебе чорти забрали».
З середини 15-го століття в річпосполитській геральдиці відомий шляхетський герб Корнич (Kornicz), на якому зображувалося Т-подібний хрест та два млинових жорна. Походження герба зазначається як «руське» (українське). Саме цей знак зараз є гербом села.
Цікаво, що іншою назвою герба є «Біс», може саме біси, яки полюбляли селитися в водяних млинах зберегли до цього часу збудований в 19-му столітті дерев’яний корнецький млин.
Млин, давно вже не водяний, а електричний, але ще досі працює, і, при бажанні, можна туди зайти і відчути, як пахне свіже змелене зерно.
Іншою цікавинкою села є величезна Миколаївська церква, не типова для цього регіону України. Як і у всіх навколишніх селах, в Коничі була невеличка дерев’яна церковця. Під час Першої Світової війни через село проходив фронт. На правому (гірському) березі Пруту стояли австро-угорські війська (мадярські гонведи). Лівий був зайнятий російськими військами, котрі не придумали нічого кращого, ніж зробити в церкві пороховий склад. Подальша історія зрозуміла… під час чергового бою гарматне ядро потрапило в церкву, і від неї нічого не залишилося. Після війни було вирішено відбудувати церкву, але зібраних грошей все не вистачало. В кінці кінців було вирішено написали листа до митрополита Андрея Шептицького. Не відомо, чи лист потрапив до самого митрополита, чи загубився десь по церковних канцеляріях, проте надійшли гроші і на побудову величезної церкви і на розписи стін. На місці згорілої церкви було поставлено пам’ятний хрест.
Взагалі то, місцеві мешканці люблять ставити пам’ятні хрести.
Хрест на «знесення панщини в 1848 році»
Місцеві мешканці поважають традиції й намагаються відродити їх. Наприклад, в Корничі «водять козу» на Маланку – звичайно це відбувається не так масово, як десьу Вашківцях, але із кожним роком і тут все більше людей приймає участь у цьому святковому маскараді.
Текст Андрія Кобилянського. Фото Андрія Кобилянського та Романа Маленкова
