Перша письмова згадка про вірмен Городенки (Івано-Франківська обл.) датується 1670 р. Вірменський костел зведено у 1706 р. Тут можуть знову виникнути питання, як і в наших попередніх розповідях про вірменські костели в Жванці та Язловці: чому вірменські храми ми називаємо «костелами». Пояснення просте: у 1630 р. вірменський єпископ Миколай Торосовий підписав унію з Римом. Так постала Вірменська католицька церква, яка проіснувала до приходу московських «визволителів» у 1939 р.
- 1930-ті роки
Костел у Городенці неодноразово перебудовувався і реконструювався. Найдавніша його частина – захристя, зведене близько 1706 року. Бічні каплиці, хори та вікна найімовірніше добудували у 1743–1760 рр. Тоді ж неподалік за проектом Бернарда Меретина, придворного архітектора Миколи Потоцького, будувався костел Непорочного Зачаття Діви Марії.
Микола Потоцький був щедрим меценатом, виділяв кошти як на зведення римо-католицьких, так і греко-католицьких храмів. Щедро жертвував і на вірменські.
У костелі був образ Матері Божої Ченстоховської та св. Каєтана, що прославився чудами.
1779 року костел обікрали настільки, що не збереглася навіть чаша для відправлення Святої Меси.
Папа Пій VI 16.07.1781 року уділив повний відпуст на всі часи всім тим, хто в день Внебовзяття Діви Марії відвідає каплицю Лоретанську при вірменському костелі та помолиться про злагоду між християнами та про поширення хвали католицької церкви.
У 1826 році був інстальований на пароха Городенки ксьондз Ґжеґож Богданович. З цього приводу до костелу закупили інвентар, який через свою пишність помилково вважається дарунком Миколи Потоцького.
За описами храму костел мав довжину 14 сажнів та ширину 6,5 сажнів, шість вікон, дві каплиці св. Григорія та св. Каєтана, кожна з яких мала по чотири вікна. На головному вівтарі був мальований на дереві образ Непорочного Зачаття Діви Марії. На правій стороні – образ Діви Марії Розарії, на лівій — Христове Розп’яття.
Образи святого Георгія та святого Каєтана також були мальовані на дереві. У каплиці св. Георгія знаходився образ Матері Божої Лоретанської, який раніше був у каплиці біля костелу.
Орган до костелу офірував Тадеуш Анджуловський у 1811 році. На образі Матері Божої колись були срібні ризи, а на святому Георгію — срібна інфула (митра), які у 1806 році віддали до цісарської скарбниці.
На правій стороні великого вівтаря височів портрет Миколи Потоцького.
У 1914 році до парафії в Городенці входили села і містечка із загальною кількістю парафіян 350 осіб. Її парохом був ксьондз Кароль Богданович, канонік капітули метрополітальної та декан Кутів. Опікуном костелу був також князь Андрій Любомирський.
Крім костелу в Городенці до парафії належали каплиці в Підвисокому (збудована Абрахамом і Гертрудою Абрахамовічами), у Базарі, Косові та Жежаві (остання освячена у 1878 р.).
Також до парафії належала приватна каплиця на цвинтарі в Чорткові (збудована Антоном Костицьким у 1888 р.), каплиця в Задубровцях (фундатор Томаш Петрович, 1885 р., з написом: «Для вікарія обряду вірмено-католицького при костелі в Городенці»), а також каплиці в Колінках та Гончарові.
У самій Городенці біля костелу була каплиця Матері Божої Лоретанської, де відправляли таїнства ще до будівництва храму. У першій половині XIX ст. вона була руїною. У 1879 році її відреставрували та покрили гонтою. Знову відновили у 1921 році завдяки старанням пароха Кароля Богдановича.
У 20-х роках XX ст. костел почав занепадати через брак парафіян. Кілька найцінніших офелонів XVIII ст., що належали костелу, передали до музею у Львові.
У 1928–1935 рр. адміністратором у Городенці був ксьондз Адам де Роско Богданович. У 1931 році він розпочав генеральний ремонт костелу: укріпили мури, поставили ринви, зробили освітлення, встановили каміни для опалення взимку. Планувалося відновити костел і всередині. У записах згадується, що «внутрішня частина була сильно волога, а захристя занедбане, убогим був церковний інвентар».
Від 1935 р. адміністратором був ксьондз Валеріан Баковський, який помер під час війни 06.01.1941 р. Після його смерті парафія пів року була без пароха, а костел німці використовували як склад награбованого у євреїв майна.
У 1942 р. адміністратором став ксьондз Казимір Міхал Рошко, який наново відкрив костел для вірних і врятував каплицю від руйнування, відремонтувавши її.
Після війни, у червні 1945 р., Казимір виїхав разом із парафіянами до Польщі, забравши частину інвентарю костелу: образ св. Каєтана XVII ст., образ Матері Божої Ченстоховської (фундований родиною Лукасевичів) та дерев’яний барельєф Матері Божої Лоретанської.
Вірмени з Городенки осіли спершу в Пісковиках, пізніше в Глівіцах, де отримали від місцевої влади давній шпитальний костел Святої Трійці.
Парафіяльний дім вірмено-католиків у Городенці був знищений наприкінці Другої світової війни. Недалеко від храму знаходився давній парк, де була польська гімназія. Росіяни зробили з неї військовий шпиталь, який німці розбомбили 25.03.1944 р. Після знищення будівлі від гімназії не залишилося й сліду, а в стіні костелу з’явилася тріщина.
За комуністичного режиму костел слугував складом.
Тепер він зачинений: на вікнах решітки, стіни обшарпані, дах руйнується.
Колись біля костелу був старий вірменський цвинтар. Під час пізніших перебудов храму його ліквідували, а надгробки використали як будівельні матеріали. З одного боку традиційний вірменський надгробок — прямокутна каменюка — готовий будівельний блок, з іншого ж існувало переконання, що якщо пам’ятник використали для храму, це корисно для душі небіжчика.
Кілька років тому обвалився фрагмент карнизу. Історик з Городенки Володимир Бурденюк одразу оглянув кам’яний блок, що впав. Як виявилося, це був вірменський надгробок! Епітафія сповіщала: «21 березня/травня (буква М може означати місяць marzec або maj) 1709 року. Тут спочиває тіло і кості Щеснпи Кшиштофовичівни».
Як пояснив Володимир Бурденюк для «Україна Інкогніта», Кшиштофовичі — дуже відома вірменська родина. Історик не виключає, що це надгробок одного з перших вірменських поховань у Городенці.
Зауважимо, що й ця публікація про костел базується на дослідженнях пана Володимира.
Фото: Роман Маленков
