Про один із двох найпопулярніших палаців Криму (разом із Воронцовським) – Лівадійський, написано вже немало. Але це не попса (яку я терпіти не можу) – це класика. Тому я і собі хочу дещо написати про головну дачу царя Ніколая ІІ, та й про селище взагалі.
Великий (Білий) палац
У Великому (Білому) палаці імператора я бував ще у дитинстві. Пам’ятаю, як заставили вдягти невидану річ – бахіли, які я до того бачив лише у мультфільмі «Ну, постривай» (пам’ятаєте, як вовк за зайцем ганявся в кумедних капцях?). Правда, бахіли видавав не бегемот, а сувора бабуся. А біля входу тоді стояли продавці сувенірних монет (монети були тоді моєю слабинкою, тому й запам’ятав). Палац чомусь мені здався зовсім невеликим. Запам’яталися дерев’яні обшивки деяких кімнат, старовинний (допотопний) ліфт (я думав для чого ліфт, який піднімається всього на кілька поверхів) для хворого царевича, фотографії царської родини та делегації Ялтинської конференції (переважно Сталіна, Рузвельта й Черчілля).
В дорослішому віці я ще кілька раз відвідував палац у Лівадії, але екскурсії виходили якимись куцими. Жодного разу я не гуляв не лише по самому селищу, але навіть по території царського маєтку. І лише у червні 2011-го мені вдалося детальніше дослідити палацовий комплекс і селище.
Схема розташування будівель палацового комплексу (кликабельна). Із книги Крым экскурсионный. Путеводитель. 50 популярных маршрутов. – Изд-во “Біблекс”, 2009.
Отже, поселення на території сучасної Лівадії існувало дуже давно. Про це свідчать могильник та руїни середньовічного укріплення. У 18 столітті тут було невелике грецьке поселення Ай-Ян (Святий Іван), але у 1778 році усі його мешканці-християни були виселені у Північне Приазов’я. Це був наказ російської імператриці, який стосувався усього Криму. Греки, вірмени, грузини та інші християнські народи були повністю виселені з території півострова. Таким ніби-то було бажання верхівки християнської церкви. Але майже відразу після виселення серед татар, які майже не займалися землеробством, почався масовий голод. І без того хитка економіка Кримського ханства була кінцево зруйнована. А потім сталося остаточне «приєднання» Криму до Росії…
Поряд із грецьким Ай-Яном існувало татарське поселення Панас-Чаір (з татарської Священний Луг). Наприкінці 18 століття частину земель цього поселення купив національний герой Греції, борець проти турків, полковник російської армії та корсар Ламброс Кацоніс. Родом він був із грецького міста Левадія (з гр. луг). Цією назвою він найменував свою садибу, навколо якої, згодом, виросло селище. Татарський Священний Луг став грецьким просто Лугом, а пізніше назва чомусь трансформувалася із Левадії в Лівадію.
На початку 19 століття основна частина земель Лівадії належала командиру грецького Балаклавського батальйону Феодосію Ревелліотісу. У 1834 році маєток Ревелліотіса за 150 тисяч рублів купив значний польський магнат, граф Лев Северинович Потоцький. Три десятиліття тривала лівадійська ера Потоцького. За цей час у маєтку з’явилося два садибних будинки та приміщення для челяді. Першим з’явився будинок (палац) у східному стилі спроектований відомим архітектором Філіппом Ельсоном. Пізніше, за проектом Карла Ешлімана збудували великий панський будинок та будинки для прислуги. В той же період було розбито парк та великі виноградники.
Після смерті Потоцького, через його дочок, Лівадія перейшла до Департаменту наділів міністерства імператорського двору. Маєтності Потоцького стали власністю імператора Алєксандра ІІ, а той подарував їх своїй дружині Маріі Алєксандровнє.
Імператриця розпочала реконструкцію маєтку, якою із 1861 року керував архітектор Височайшего двора Іпполіт Монігетті. Старі будинки Потоцького прикрасили новими ганками та сходами, шпалерами троянд та скульптурами. Їх стали називати Малим та Великим палацами. Хоча існує думка, що Малий палац був відбудований «з нуля». Ця будівля пізніше стала частиною палацового комплексу Ніколая ІІ, але згоріла під час відступу радянських військ у 1941 році (хоча радянські історики твердили, що її спалили фашисти).
Церква Воздвиження Хреста
Крім палаців було зведено багато будівель для царської прислуги. Загалом у 60-ті роки 19 століття в царському маєтку в Лівадії нараховувалося близько 70 споруд.
У 1894 році Лівадію успадкував останній імператор Ніколай ІІ. Більшість будівель не задовольняло запити нового царя, тому знову почалося масштабне будівництво. Великий палац знесли повністю й почали зведення нового. Одночасно будували новий Свитський (Пажеський) корпус та палац для міністра царського двору – барона Фредерікса. А ще збудували невелику церкву у вірменсько-візантійському стилі. Всі ці розкішні будівлі і нині прикрашають лівадійський палацовий комплекс.
Палац міністра двору барона Фредерікса
Для проектування палаців запросили знаного ялтинського архітектора Ніколая Краснова. Допоміжні будівлі проектував Грігорій Гущін.
Будівництво Великого палацу почалося у 1910 році. Закінчили його в рекордно короткий срок – за 17 місяців. Палац зводився у стилі італійського Відродження. Всю розкіш новозведеного палацу важко описати – це потрібно бачити.
Царська резиденція була зведена за останнім словом техніки. Сюди провели електроенергію (електростанцію звели ближче до Ялти), водопостачання, центральне опалення та телефонний зв’язок. Крім того, резиденція мала свій автопарк. Але користувалась царська родина комплексом недовго – бурхливі події 1917-го поставили хрест на царизмі в імперії, ну а родина була знищена.
Із жовтня 1917 по листопад 1920 рр. Лівадія неодноразово змінювала власників. Тимчасовий уряд, більшовики, німці, англійці, французи, білогвардійці – хто тільки не грабував царські палаци.
Свитський (Пажеський) корпус
У 1920 році радянська влада націоналізувала палацовий комплекс. Тут влаштували санаторій для селян (перший у світі), який пізніше трансформувався у лікувальний комбінат.
Після німецької окупації радянська влада повернулася у квітні 1944 року. Почалося відновлення значно пошкоджених будівель, яке значно прискорили взимку. А у лютому 1945 лівадійський Білий палац прославився на весь світ – він приймав делегацію Ялтинської конференції.
Нині в Лівадійському палацовому комплексі музей та санаторій (частину корпусів звели вже у радянський період). А в будівлі царської електростанції розташований центр органної музики «Лівадія». Лівадійський орган є найбільшим в Україні й першим, виготовленим в СРСР.
У Лівадії є багато старовинних вілл. А ще є розкішні сучасні готелі. Загалом селище справило враження найбільш цільного курортного поселення, з тих, що я відвідав в Криму. Дорогого, затишного і майже європейського.
Органний центр “Лівадія”. Колишня царська електростанція
Наприкінці, хочу зазначити, що мені дуже сподобався палац міністра царського двору барона Фредерікса. Ця симпатична будівля перебуває в тіні «більшого брата», але будь вона в будь-якому іншому поселенні – вважалася б видатною пам’яткою палацобудування. Особливо зважаючи на те, що зводив її Ніколай Краснов.
Поряд із палацом Фредерікса починається стежина, яка з’єднує усі царські маєтки Великої Ялти (крім Масандри). Вона прокладена по гірському схилу й проходить майже на одному рівні (якщо говорити мовою геоморфологів та гідрологів – має майже горизонтальний поздовжній профіль рівноваги). Це ще один вагомий туристичний об’єкт, але це вже інша історія.
Текст та фото Романа Маленкова
Ще трохи Лівадії. Старі вілли
