Селище Лисянка – районний центр. У письмових документах ця назва вперше згадується під 1593 роком. Нинішня кількість населення Лисянки – 8100 осіб.
Михайлівська церква
Нині це селище, що розкинулось на днищі долини Гнилого Тікича, є центром району. А колись воно було містом. Тут стояло багато церков, а населення налічувалось до 30000! У 1622 році Лисянка отримала Магдебурзьке право. Місто стало значним козацьким форпостом. „…Лысянка была замечательна своим многолюдством, воинственностью и любовью к отечеству своих жителей так что, по замечанию одного летописца, татары не смели приближаться к ней на сто верст” – так писав Лаврентій Похилевич. Але історія була безжальною до Лисянки, зануривши її у кривавий вир військових подій, після яких вона так і не змогла оговтатись.
Вперше Лисянку було спустошено у 1630 році під час повстання Тараса Федоровича (Трясила). Зробили це польські війська під проводом відомого своєю виключною жорстокістю коронного стражника Самійла Лаща. Лащ вирізав тоді усіх чоловіків, жінок і дітей, які не встигли втекти, а місто спалив. Лисянка відновилася. У період визвольної війни це знову було велике місто. Але у 1664 році його знову спалили. Це зробив польський гетьман Стефан Чернецький під час свого походу на Чигирин. Ще двічі Лисянку зруйнували в період польсько-козацько-татарської війни 1666-1671 років.
У XVIII столітті Лисянка належала польським князям Яблоновським, які звели у містечку чотирикутний кам’яний замок, оточений валом та дерев’яним частоколом. Охороняв замок значний гарнізон, складений із польських найманців та українських козаків. У 1768 році, під час Коліївщини, Лисянський замок, в якому зібралась велика кількість польської шляхти та євреїв, оточили гайдамаки. Вони показали жовнірам Золоту грамоту – легендарний документ, згідно з яким повстання проти поляків підтримувала російська імператриця Катерина ІІ. Побачивши грамоту, українська частина замкового гарнізону перейшла на бік повстанців і відкрила ворота. Гайдамаки вдерлись до міста й почалася різанина. „Бенкет у Лисянці” – так назвав жахливе винищення поляків і євреїв, вчинене гайдамаками, Тарас Шевченко. Але поляки страшно помстилися місцевим мешканцям після придушення повстання. Загін полковника Стемпковського, захопивши Лисянку, стратив 600 місцевих мешканців без жодного суду. Місто знелюднілося і занепало. Ще понад сто років руїни замку нагадували мешканцям Лисянки про жахливі події 1768 року.
На початку ХІХ століття поляки збудували у Лисянці кам’яний католицький монастир ордену францисканців. У комплекс монастиря входили великий костьол, келії, лікарня та богадільня. Все це було зруйновано у радянський період. Подібна доля спіткала і православну Михайлівську церкву, збудовану другій половині ХІХ століття. Великий мурований храм зачинили у 1961 році, а наприкінці 70-х років минулого століття він повністю зруйнувався.
Нині до пам’яток Лисянки можна віднести лише залишки старовинного панського парку. Також заслуговує на увагу велика п’ятибанна Михайлівська церква, яку звели замість зруйнованої у 2000-му році. Поряд із церквою стоїть будинок священика, прикрашений величезним розписом.
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані – Т”)
