Село Пушкарі розташоване в Новгород-Сіверському районі, на високих берегах Десни, і саме заради цієї ріки туристам варто їхати сюди. Тут неповторні краєвиди в усі пори року, але особливо унікальні вони навесні, коли в Десну надходить тала вода з Росії і Десна розливається до горизонту. Із пушкарівських пагорбів можна спостерігати справжнє море, із якого де-не-де стирчать острівці дерев, лісосмуги, чагарники та очерети. Розлив Десни в Пушкарях – це щось особливе. А якщо пощастить – із пагорбів можна спостерігати за масовим льотом диких гусей. Одне погано – добиратись сюди далеко, й найзручніше власним транспортом. Але розлив майже гарантований, як ніде на Десні.
Пушкарі були засновані у 1672 році. Назву пов’язують із Петром І, який поставив на місці села земляну фортецю, в якій наставив гармат, які обслуговувала бригада гармашів (пушкарів). Воякам було дозволено після служби залишатися у селі, і вони користалися цим дозволом, вибираючи найгарніших сільських дівчат за наречених. Крім того, царська влада наділяла солдатів-пушкарів, які йшли у відставку, землею. З часом більшість пушкарівських селян увійшли до козацького стану (сословія), відповідно вони ніколи не знали кріпацтва, але мусили відбувати військову повинність.
Те що совєти залишили від церкви.
Пушкарівські селяни займалися землеробством та традиційними для українського села ремеслами. Крім того, у селі була велика пристань, до якої часто надходив зрубаний на Брянщині ліс. Часто його купували місцеві купці, які потім відправляли його вниз по Десні на перепродаж.
У 19 столітті в Пушкарях збудували церкву та церковно-парафіяльну школу. В радянський період із церкви зробили клуб, зваливши її бані й барабани. Зараз будівля стоїть пусткою і поступово руйнується. Впізнати в цій дерев’яній будівлі церкву непросто, але можна.
Біля Пушкарів є гідрологічна пам’ятка природи “Ковпинські джерела” та гідрологічна пам’ятка “Урочище Погон”, а ще навколо села розкидані два десятки археологічних пам’яток, зокрема 16 стоянок первісної людини.
Від Новгорода-Сіверського до Пушкарів 30 км, але сюди треба їхати – суперова місцина.
Текст та фото Романа Маленкова
