Монастир ордену отців бернардинів в Ізяславі стоїть на високій горі, що піднімається над берегами Горині є архітектурною домінантою та одним з головних символів цього міста. Зведений, як фортеця він був одним з ключових вузлів в оборонному периметрі Заслава.
Монастир є яскравою ілюстрацією часів релігійної толерантності та терпимості, що настав в Речі Посполитій після рішень Варшавської конфедерації (1573 р.). На час виділення земельної ділянки для зведення монастиря дідич Заслава князь Януш Заславський був кальвіністом, його дружина Олександра Санґушківна належала до антитринітаріїв (тобто до тих, хто заперечував догмат про Святу Трійцю). Князь Олександр Заславський, який завершив спорудження монастиря, був римо-католиком, але мав чималий конфлікт з бернардинами… Таке от дивовижне поєднання.
Варто також зазначити, що під будівництво монастиря була передана полишена православна каплиця разом з іконою Заславської Божої Матері, яка здавна належала до скарбу князів Заславських. Досить вірогідно, що римо-католицька святиня постала на місці колишньої православного монастиря Пресвятої Трійці, що на той час, внаслідок невідомих причин, вже занепав.
Комплекс монастиря постав в стилі маньєризму, який багато дослідників вважають не окремим стилем, а лише ранньою стадією бароко. Найвірогідніше архітектором був Якуб Мадлайн, походженням з Ґраубюндену, землі на італо-швейцарському прикордонні. Будівництво комплексу тривало до 1630 р.
Під час повстання під проводом Богдана Хмельницького монастир зазнав грабунку та нищення. Вціліла, однак, його головна святиня – образ Заславської Матері Божої який заздалегідь перевезли до монастиря отців бернардинів у Ряшеві. По тому обитель майже вісім десятиліть стояло у руїнах. Лише 1726 р. коштом дідича міста Павла Карла Санґушка почалася його відбудова. Вона тривала довго, відбувалася в кілька етапів та тривала до 1780 року.
Від двадцятих років ХХ ст. монастирський комплекс зайняли радянські окупанти. В будівлях монастиря розташувалися Шепетівський БУПР (будинок примусових робіт – так комуністи називали в’язниці, що використовували працю в’язнів) та Особливий відділ ЧК-ГПУ 2-ї Чернігівської ім. Німецької компартії Червоного козацтва кавалерійської дивізії. У роки Другої світової гітлерівці використовували комплекс монастиря, як базу гестапо та в’язницю.
В повоєнні роки тут діяла трудова колонія де утримували близько 200 дітей «ворогів народу». До 1958 року начальником наглядової служби Ізяславської дитячої трудової колонії служив Олексій Дєвятілов, один з виконавців масових розстрілів польських військовополонених у путивльських таборах 1940 року.
1960 р. тут в’язницю для неповнолітніх перепрофілювали на виправну установа МХ 324/58, що незабаром стала відома, як одна з найсуворіших кримінальних тюрм в СРСР. Там утримували й чимало політичних в’язнів. Наразі тут діє Замкова виправна колонія № 58 (назви у кримінальному світі: Монастир, Білий лебідь). Після скасування в Україні смертної кари тут створено сектор для тримання понад ста в’язнів, засуджених на довічне ув’язнення.
Більш детально про Ізячлав у моїй статті на сайті РІСУ
