Новгород-Сіверський – одне із найстаріших міст України. В письмових документах він вперше згадується в „Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям” під 1078 роком. В той час місто вже було досить великим, тому ймовірно заснували його значно раніше. Вірогідно це сталося у 988 році, коли великий князь Володимир будував фортеці на Десні.
Головна пам’ятка міста – Спасо-Преображенський монастир. Фото Арсенія Хоменка. Вікіпедія
Князь Ігор та Ярославна
Новгород-Сіверське князівство було одним із найменших у Київській Русі, але до нього входили досить великі міста, такі як Брянськ та Курськ. Утворили князівство штучно – лише для того, щоб забезпечити наділом князя Олега Святославовича. Сталося це у 1097 році, на з’їзді князів у Любечі.
Найчастіше Новгород-Сіверським князівством правили Чернігівські князі. Серед них найвідомішим став Ігор Святославович – герой „Слова о полку Ігоревім”. Прославився він значно раніше від походу описаного у шедеврі давньоруської літератури, адже було в нього немало успішних походів і битв. Зокрема у 1171 році він переміг половецьких ханів Кобяка і Кончака. Неодноразово приймав Ігор участь у міжусобних князівських війнах. Наприклад, у 1169 році, разом із ще 11 князями на чолі із Андрієм Боголюбським, приймав участь у битві проти київського князя Мстислава Ізяславича.
Похід описаний у „Слові…” відбувся навесні 1185 року. На боці Ігоря Святославовича стояли князь курський Всеволод (брат Ігоря) та князь рильський Святослав Ольгович (племінник Ігоря). Також разом із князями йшла дружина коуїв (кочове плем’я дружнє русичам). Спочатку похід складався вдало – загони половців були розбиті на річці Сюурлії. Але на берегах річки Каяли половці оточили військо князів і розбили його. Ігор Святославович потрапив у полон, з якого згодом йому вдалося втекти.
Головну площу міста прикрашає комплекс Торгових рядів ХІХ ст.
У 1239 році Новгород-Сіверський було зруйновано монголо-татарами. Коли відновилося місто – достеменно невідомо. Сіверщина у 1350 році ввійшла до складу Великого князівства Литовського, у 1503 році – опинилася у складі Московії, а з 1618 року це вже була територія Речі Посполитої.
У 1620 році Новгород-Сіверський отримав Магдебурзьке право. Після 1654 року це було сотенне містечко спочатку Ніжинського (з 1649 р.) а потім Стародубського (з 1663 р.) полків.
Наприкінці XVIII століття Новгород-Сіверський був досить значним містом, тому у 1782 році його зробили центром намісництва (адміністративна одиниця що передувала губернському поділу) до якого входило 11 повітів. Але у 1796 році намісництво було розформоване і Новгород-Сіверський став центром повіту спочатку в Малоросійській, а потім у Чернігівській губернії.
У Новгороді-Сіверському збереглося немало унікальних пам’яток. Найбільш видатною серед них є Спасо-Преображенський монастир, що був заснований чернігівським князем Мстиславом у 1033 році. Це один з найдавніших монастирів Київської Русі.
Успенський собор (1671-1721 рр.)
У ХІІ столітті монастир був оточений високим валом, на якому стояли дерев’яні башти, з’єднані частоколом. Тоді головним храмом монастиря був мурований Спаський собор. Але під час монголо-татарської навали всі будівлі монастиря були зруйновані. Нині від Спаського собору залишився лише фундамент з невеличкими фрагментами стін.
Тривалий час монастир стояв пусткою. Коли його відновили – невідомо, але вже у XV столітті він знову функціонував. З того часу збереглася Петропавлівська церква. Щоправда у XVIII столітті її значно перебудували, а у 1693 році до неї приєднали одноповерховий палатний корпус.
З XVI століття в монастирі збереглися покої настоятеля, надбрамна дзвіниця та корпус на льохах. Правда ці споруди були дещо перебудовані у наступному столітті.
Спасо-Преображенський монастир. Надбрамна вежа-дзвіниця
На початку XVII століття обитель вже була відомою і досить впливовою. Тоді було побудовано новий корпус келій та бурсу.
Розквіт монастиря почався із 1657 року, після того як Чернігівський архієпископ Лазар Баранович переніс сюди свою резиденцію. Відразу відремонтували та добудували всі монастирські споруди, значно укріпили фортечні вали.
Наступником Барановича був Дмитро Туптало (Димитрій Ростовський). За його ігуменства (1699-1702) навколо монастиря збудували високі стіни та чотири наріжні башти. Наприкінці XVIII століття Спасо-Преображенський монастир перетворився на фортецю. До головної брами (святих воріт) вів підйомний міст, перекинутий над ровом. З боків брами стояли висунуті вперед бойові вежі, які могли прострілювати простір перед брамою. Під мурами було прокопано підземні ходи (потерни), якими захисники могли мобільно пересуватись від однієї стіни до іншої.
Спасо-Преображенський монастир. Мури
Нині монастир вважається унікальною пам’яткою фортифікаційної архітектури України. На Лівобережжі це єдина фортеця, яка збереглася в такому гарному стані. Можна піднятись на високі башти щоб помилуватись просто казковими краєвидами Десни та її широчезної заплави. Навесні, коли висока вода, заплава Десни виглядає просто вражаюче.
У 1791-1796 роках було зведено головний храм монастиря – Спасо-Преображенський собор. Проект цього величного храму виконав Джакомо Кварнегі – придворний архітектор імператорського двору, автор великої кількості відомих споруд (Смольний інститут, Ермітажний театр та ін.). Ймовірно проект собору не розроблявся спеціально для монастиря у Новгороді-Сіверському, а сам архітектор тут не бував, тому що вийшов він завеликим й не пристосованим до монастирського ансамблю. Він і нині здається чужорідним елементом в монастирі. Хоча не можна заперечити, що собор просто розкішний.
Спасо-Преображенський монастир. Башти, мури та галереї
Будівництво собору супроводжувались значними труднощами, пов’язаними в першу чергу із значними крадіжками матеріалів, що здійснювались підрядчиками. Неякісне будівництво дало про себе знати у 1816 році, коли стіни собору почали тріскатись. Довелося укріплювати та підсилювати споруду. Проект укріплення розробив архітектор Антон Карташевський, який і керував роботами. Саме тоді всередині собору з’явились 16 спарених колон іонічного ордеру.
В Спасо-Преображенському монастирі зараз створено історико-культурний музей-заповідник „Слово о полку Ігоревім”. Під стінами монастиря встановлено пам’ятник тисячам жителів міста та околиць, які були знищені фашистами під час Другої Світової війни.
Поряд з монастирем розташовано чотирьохзірковий готель „Слов’янський”, збудований у 15-тисячному містечку за сприянням Леоніда Кучми (другий Президент України родом із села Чайкіно, яке розташоване неподалік).
Спасо-Преображенський собор
Від монастиря рухаємось в бік міського центру вулицею Карла Маркса. Проходимо під Тріумфальною аркою – великою декоративною будівлею, збудованою у 1786 році на честь проїзду через місто імператриці Катерини ІІ. Арка прикрашена гербами міст, які свого часу входили до Новгород-Сіверського намісництва.
В центрі міста розташовано чимало житлових та адміністративних будівель зведених у ХІХ столітті. В одній з таких будівель розмістився готель „Пасвірда”. А у ефектному модерновому міні-палаці розміщено міську бібліотеку.
Спасо-Преображенський монастир. Келії
Спасо-Преображенський монастир. Бурса
Спасо-Преображенський монастир. Покої настоятеля
Спасо-Преображенський монастир. Палатний корпус із Петропавлівською церквою
Спасо-Преображенський монастир. Корпус келій
На центральній площі Новгорода-Сіверського стоїть цікавий пам’ятник князю Ігорю Святославовичу, а навпроти нього – досить великий комплекс торгових рядів та складів (вул.50-річчя Жовтня), зведений у ХІХ столітті. Комплекс і нині виконує свої прямі функції.
За торговими рядами височіє цегляна водонапірна вежа, збудована у 30-ті роки минулого століття. Цікаво, що на вежі збереглись два мозаїчних зображення радянських вождів – Леніна і Сталіна. Висять вони досить високо, тому нікому до них немає діла.
Пам’ятник загиблим під час фашистської окупації
Пам’ятники у міському парку
Пам’ятник на городищі
Готель “Слов’янський”
Від торгових рядів вузькою вуличкою Коротченка спускаємось униз, до заплави Десни. Тут серед одноповерхового приватного сектора, на горбику, збереглася унікальна пам’ятка дерев’яного зодчества – Миколаївська церква. Збудували церкву у 1720 році в народно-козацькому стилі. Вона одноверха, хрещата в плані, має скошені кути одвірків.
В радянський період церкву закрили, вона стояла пусткою й поступово руйнувалась. У 1955-1957 роках в церкві зробили невеликий ремонт, а у 70-80 роки церкву реставрували та відкрили в ній виставку. Вже у період незалежності храм було передано вірянам.
Миколаївська церква
Водонапірна башта
Колишня гімназія
Далі знову піднімаємось, але вже іншою вулицею. Стрімко деремось нагору в напрямку Успенського собору (його бані видно звідусіль у Новгороді-Сіверському). Ліворуч бачимо пагорб із чіткою лінією валів – це городище літописного Новгорода-Сіверського. Тут колись стояв замок, який зруйнували монголо-татари. В центрі Городища стоїть сучасний пам’ятник якомусь кремезному князю (якому саме довідатись не вдалось).
Продовжуємо рухатись нагору, звертаємо у вузеньку вуличку праворуч й виходимо до Успенського собору. Він вважається найстарішою спорудою в місті. Будівництво його розпочали у 1671 році. Тривало воно дуже довго, з кількома перервами (одна з цих перерв була пов’язана із забороною Петром І зводити муровані споруди в провінції). Завершили будівництво собору через півстоліття після початку.
Успенський собор будувався в стилі українського бароко. Він був схожим на чернігівську Катерининську церкву, але мав більш потужні форми. Мав п’ять грушоподібних бань.
Десна
Будівля була дуже важкою, тому почала тріскатись. У 1767 році було проведено зміцнювальні роботи. Під арки храму підвели опорні стовпи.
У 1820 році чудові грушоподібні бані замінили на цибулеподібні. Так боролися із українськими рисами в культовій архітектурі. Тоді ж до собору добудували дзвіницю та критий перехід. Архітектурне обличчя храму було зіпсоване. «Пластична операція» змінила храм до невпізнанності, але далеко не в кращий бік. Таким є він і нині.
Тріумфальна арка
Будемо залишати Новгород-Сіверський – одне з найкращих туристичних міст Чернігівщини. Хоча при виїзді із центральної частини варто ще оглянути будинок гімназії, що був зведений у 1804 році. Організували гімназію на базі народного училища, яке існувало у місті із 1789 року. У перші роки свого існування гімназія була головним навчальним закладом Чернігівщини. Її закінчило немало знаменитостей: перший ректор Київського університету Михайло Максимович, письменник Пантелеймон Куліш, винахідник-терорист Микола Кибальчич. Нині у будівлі гімназія для обдарованих дітей.
Текст та фото Романа Маленкова
Старовинна забудова міста
