Тарноруда (Підволочиська)

Сьогодні розповім про дуже маленьке село із загадковою назвою Тарноруда, що лежить на березі Збруча у Підволочиському районі Тернопільської області. Взагалі-то є дві Тарноруди: друга, більша, лежить на протилежному боці Збруча у Волочиському районі Хмельницької області. Але ми сьогодні поговоримо про Тарноруду тернопільську. Якщо вірити Вікіпедії, то станом на 2007 рік в селі проживало 18 осіб (у 2005 путівник “Ваклер” писав про 24 мешканця). Дорога сюди… краще не питайте! Що ж саме затягнуло мене в це глухе село, розташоване на краю цивілізації?

Дорога сюди була складною в прямому та переносному сенсі. Я повертався з Буковини через Тернопільщину. Останнім моїм пунктом був Скалат. Зі Скалата я мав їхати у Дніпропетровськ, заїхавши перед тим до Сатанова. Повертатися додому не хотілося, тому вирішив щось додатково подивитися по дорозі. Глянув на карту і побачив трохи знайому, але загадкову назву “Тарноруда”. Жодного путівника я не мав (єдиний, яким мав, забув в готелів в Чернівцях), але пам’ятав, що щось цікаве в Тарноруді є. Із-за того “щось” я і поперся по страшному бездоріжжю на край світу.

Як дістатися до Тарноруди? Орієнтуватися треба на село Рожиськ, куди або зі Скалата, або з Підволочиська можна дістатися розбитими дорогами. З Рожиська до Тарноруди якихось три кілометри. І дорога між населеними пунктами теж означена на мапах. Тільки насправді тої дороги не існує. Їхати треба в об’їзд через села Турівка і Фащівка. Про якість дороги не важко здогадатися самим. Можна їхати з хмельницького боку з Волочиська, але там дорога ще гірша.

Дорога з Фащівки веде через пагорб, з якого село – як на долоні. Видно і костел у хмельницькій Тарноруді:

На горі при дорозі – загадковий пам’ятний знак на честь Божої Матері. Дивно, як він тут опинився і що він тут робить?

Ще декілька сот метрів через залиту дощами грунтівку, і ми – в Тарноруді. Що ж то за така цікава назва? Походить вона від сполучення двох слів: “терно” і “руда“. “Рудою” (або “малою руткою“) називали частину села в долині, яка потім з’єдналася з “терном“. раніше Тарноруда тернопільська і Тарноруда хмельницька були єдиним містечком, яке у 1578 році знаходилося у власності магнатів Одровонжів.

У 1643 році стараннями власниці Катерини Сенявської у Тарноруді виникла римо-католицька парафія і збудовано костел на лівому березі Збруча (тепер – Тарноруда Хмельницька). У 1783 році у правобережній (тепер – тернопільській) Тарноруді засновано капеланію та споруджено перший дерев’яний костел. Заснування нового храму, скоріш за все, пов’язано з поділом Польщі, в результаті якого в минулому єдине містечко розділилося на два населених пункти і опинилося в різних державах.

Теперішній костел спорудили у 1816 році на кошти тодішніх власників Єлизавети Чарторийської та Станіслава Любомирського. 28 травня 1827 року храм освятили під титулом Св. Станіслава. У 1885 році тарнорудська капеланія належала до Тернопільського деканату і налічувала півтори тисячі парафіян. На початку ХХ ст. Тарноруда виступає, як повноцінна парафія з двома тисячами віруючих.

Після Другої світової війни храм, як і водиться, закрили совіти. Повернули його віруючим крихітної римо-католицької громади у 1990 році. У вихідні та свята правити в тернопільську Тарноруду приїжджає ксьондз з Підволочиська.

Фігура Яна Непомука на костельному подвір’ї, 1806 рік:

Якісь пам’ятний знак неподалік костелу:

Текст та фото Андрія Бондаренка                 andy_babubudu