Цей палацик на скелі знають всі. Це візитівка Криму. Біля нього завжди людно, а в ресторані (який всередині) завжди заброньовано. Туристи (або ж просто курортники) з поважним виглядом обходять палац, фотографуються (хоч це зробити проблематично – завжди хтось проходить перед об’єктивом); споглядають краєвиди синьої далечі із Парусом та Ведмедем на обрії, із катерами та яхтами, із санаторним пляжем; ахають і охають від погляду вниз зі скелі, де море монотонно тисячі років продовжує розбивати свої хвилі об кримські куести (та й самі куести потроху точити). А потім з поважним та гордим виглядом, з відчуттям виконаного обов’язку (галочку поставлено) вони відступають (лише курортники, не хвилі). Хоча можна ще піднятись на скелю, яка над палацом, помилуватись чудесним пейзажем, в якому вже бере участь і головний цвях програми, а ще можна зав’язати мотузочку (вони продаються тут же) на сухе декоративне дерево (одна мотузочка – одне бажання, і всього за 2 грн.). До речі, ще в 2000 році дерево було справжнім, але видно його так обв’язали стрічками, що воно засохло і струхло.
“Ластівчине гніздо“
Старе “Ластівчине гніздо” на листівці початку ХХ ст. та на фото С.М.Прокудіна-Горського (1905 р.)
Як на мене, то сам палац нічого особливого собою не являє – його ніби перенесли сюди із парку дитячих атракціонів. І не потрібно особливого таланту архітекторові, щоб спорудити таку банальність. Але… Місцина, де розташовано палац – Аврорина скеля – унікальна, можна сказати казкова (хоч таких і багато в Криму), тому саме такий палац – виходець із казки міг гармонійно вписатись у цей краєвид. А архітектора, автора палацу, оцінили люди і час, тому не мені судити про його здібності. І нехай «Ластівчине гніздо» виглядає дуже попсово, нехай його знають всі, можливо це зовсім і не попса, а дуже відома класика (щось типу «Весільного маршу»).
Перший будинок на Аврориній скелі, на мисі Ай-Тодор, збудував безіменний генерал (ну не донесла історія його імені) ще у 80-ті роки 19 століття. Будинок був дерев’яним. Романтичний генерал назвав його «Замком кохання». Цей «замок» зберігся на фото початку 20 ст. та на полотнах художників (навіть Айвазовський писав це місце).
Після генерала власниками будинку стали лікар Адальберг Тобін та його дружина. Тоді й стали називати будинок «Ластівчиним гніздом» (у 1902 році вже використовувалась ця назва). У Тобіних споруду купила московська купчиха Рахманова.
У 1911 році власником «Ластівчиного гнізда» став нафтовий магнат із Баку, барон фон Штейнгель. Йому дерев’яний будинок не подобався – він вирішив збудувати на його місці кам’яний. Для цього був запрошений архітектор Алєксандр Шервуд.
Штейнгель хотів отримати щось у неготичному стилі, але обмеженість ділянки на скелі робила проблематичним будівництво чогось із готичними рисами. Ділянка мала всього трохи більше 10 метрів у ширину, тому перед Шервудом стояла дуже непроста задача. Вирішив він її із успіхом – східчаста композиція, увінчана шпилями, компактно розташувалась на фундаменті розміром 10х20 метрів. Всередині будинок мав передпокій, вітальню та дві спальні в двохповерховій башті.
У 1914 році маєток Штейнгеля придбав купець Шелапутін. В палаці було відкрито ресторан. Із приходом радянської влади його перетворили на читальний зал.
У 1927 році, під час Кримського землетрусу шмат скелі поряд із палацом відломився й упав у море (разом із садочком, що ріс на ньому). Палац ніби не постраждав, але під ним утворилася значна щілина, яка загрожувала розколом Аврориної скелі.
Цілих сорок років палац перебував у аварійному стані. Лише у 1967 році розпочалися реставраційні роботи. Скелю забетонували, скріпивши її великим бетонним блоком. Палац при цьому було повністю розібрано (хоча путівники часто пишуть, що операція була проведена без розбору стін), як конструктор, і складено знову. Але ялтинський архітектор Тимофєєв дещо змінив первісний проект палацу – башту було збільшено у висоту, що надало їй більшої декоративності.
Нині у «Ластівчиному гнізді» дорогий італійський ресторан. Поряд, біля шосе й вздовж довгих сходів, розташувався великий сувенірний ринок. Це досить типово для Криму – будь який туристичний об’єкт обростає величезною кількістю прилипал, які намагаються втюхати різноманітний непотріб спраглим до сувенірів туристам. Особливо це стосується попсових об’єктів, хоча я і зазначав, що «Ластівчине гніздо» – не така вже й попса. Це класика, просто дуже відома.
Текст та фото Романа Маленкова
