Невелике село Пилипча, яке у Білоцерківському районі, відоме із 17 століття. Прикольно подає історію села Вікіпедія: «Засноване в XVII столітті. Нинішня назва села вперше згадується в письменних джерелах у 1740 році. Колгосп утворився у 1930 році» – головне, коли утворився колгосп, запам’ятайте цей рік.
Пилипча нині популярна своїми краєвидами долини Росі – пагорбами, скелями та островами. Особливо популярний острів Паустовського – гранітний великий острів на ділянці русла, на самому початку водосховища, утвореного греблею Глибочанської ГЕС відразу на двох річках – Росі та її притоки Роставиці. Граніт вкритий незначним шаром грунту, тому острів не виглядає кам’яним – тут, подекуди ростуть берези, верби та низенькі чахлі кущі – реально дуже красиво і колоритно, і це оцінили місцеві мешканці, мешканці сусідніх сіл та Білої Церкви. На вікенд у погожу днину тут повно рекреантів із шашликами та пляшками, але на диво – острів доволі чистий. А із самісінького його кінчика відкривається еталонний краєвид – дрібніший, укритий деревами острів, серед широкої водойми.
У Пилипчі із 1988 створили музей радянського російського письменника Костянтина Паустовського. Родина письменника мала маєток у сусідньому Городищі, а у Пилипчі мешкало (кажуть і нині мешкає) немало родичів. Прадід Паустовського був козаком, і казав, що якась далека рідня гетьмана Сагайдачного, але це навряд, адже на Січі Сагайдачний був не один – так часто нарікали вправних стрільців із лука. Саме прадід – Григорій Паустовський-Сагайдачний – поселився колись у Городищі й прийняв католицтво. А дід служив у армії Миколи І й привіз із Криму собі дружину – туркеню. А дядько був вчителем і працював у Пилипчі – от звідки пилипчанська рідня письменника, а відповідно музей та назва острова. Пилипча і Городище – фактично одне село, розділене річкою на два, а посередині, між ними, острів, на якому, Костянтин, який провів значну частину дитинства у Городищі та Пилипчі, напевне бував.
Взагалі, Паустовський, добре володіючи українською мовою, за своє життя не написав нею жодного твору, хоча називаючи себе нащадком українців, поляків і турків, навіть у розмові із царем Миколою ІІ (не знаю коли сталася така розмова) назвав себе малоросом, а пізніше воював проти Петлюри у сердюцькому полку Скоропадського. Типовий малорос, прихильник монархії та Росії. Але ж став дуже популярним радянським письменником. Мало того – його твори були перекладені на півсотні мов, перетнули наклад у 65 мільйонів. Паустовський тричі був кандидатом на отримання Нобелівської премії в галузі літератури. Отак. Видатна і неоднозначна людина. Ну чому б не назвати острів його прізвищем, він же не винен, що українці не пам’ятають багатьох своїх письменників, не називають їхніми іменами вулиці та острови – а островів і вулиць на всіх вистачить. Комплекс малороса та меншого брата мабуть варто лікувати током… А острів класний.
Текст та фото Романа Маленкова.
