Дзвіниця, яка височіє біля Успенського собору, є висотною домінантою не лише Києво-Печерської лаври, а й усього Києва. Її висота 96,5 метрів, це найвища дзвіниця України.
Свого часу, паломники, які йшли на прощу до лаври, починали хреститись, побачивши золотий відблиск хреста Великої Лаврської дзвіниці. Його видно було за десятки кілометрів Дзвіниця, з часів побудови, завжди була символом величі монастиря й символізувала велич самої православної церкви.
У 1669-1672 роках поряд із Великою церкво (Успенським собором) збудували високу дерев’яну багатоярусну дзвіницю, яку видно на старовинних гравюрах. Та будівля згоріла у 1718 році. Ще раніше, десь у 1707-му гетьман Іван Мазепа виділив значну суму для будівництва нової мурованої дзвіниці. Для реалізації цього наміру запросили московського архітектора (кам’яних будівель художника) Дмитра Аксамитова, який раніше будував у лаврі фортечні мури, башти та церкву Усіх Святих. Були закуплені матеріали і, на думку багатьох дослідників, почали закладати підмурки. Але потім була війна Росії із Швецією, смерть Аксамитова, а потім і Мазепи…
Кошти Мазепи, виділені на будівництво дзвіниці, залишались у лаврських ченців, тому вони були змушені виконувати заповіти гетьмана, хоч і співали йому анафему, за наказом вищих сановників із Петербурга. Перший проект мурованої дзвіниці у 1721 році розробив російський архітектор Федір Васильєв. Це малась бути п’ятиярусна 88-метрова будівля у російському стилі, із цибулеподібною маківкою. Лаврське керівництво відхилило цей проект.
У 1731 році архієпископ Рафаїл (Заборовський) запросив із Москви німця Йогана-Готфріда Шеделя, який переробив проект Васильєва й почав зведення дзвіниці 25 травня 1731 року. Це було небачене, для того часу будівництво, яке тривало 14 років. Під керівництвом Шеделя працювали майже всі, відомі на той час в імперії, архітектори й інженери, та понад 600 лаврських майстрів-каменярів. Глибина фундаменту сягнула шести метрів, товщина стін при основі перевищила вісім метрів. Всього на будівництво використали 4 млн. 964 тисячі цеглин, виготовлених лаврськими заводами, а вартість перевищила 92 тисячі золотих рублів. Велика дзвіниця стала взірцем для будівництва багатьох менших дзвіниць по всій імперії.
На відлиття дзвонів новозбудованої дзвіниці витратили ще 30 тисяч рублів. За описом 1922 року їх тут було всього 24. Найбільший дзвін – Братський, важив 1636 пудів, а це майже 27 тон – важко навіть уявити, яким чином його піднімали і встановлювали. Ще 11 дзвонів мали власні назви і важили від 2 пудів до тисячі.
Діаметр дзвіниці становить 28 метрів. Чотири яруси усі різновисокі – нижній має 12,44 метра висоти, верхній – 22,42. Із 1744 року дзвіниця має годинник, який неодноразово мінявся на більш надійний і сучасний. Останній (нинішній) годинник встановили 13 грудня 1913 року. Він не має циферблата, а про час сповіщають дзвони звуковим сигналом – кожні 15 хвилин б’є великий дзвін.
Тривалий час на другому ярусі дзвіниці розміщувалася лаврська бібліотека, де розміщувалося 30 тисяч книг та 429 рукописів. У 1921 році більшовики відібрали фонди бібліотеки й розподілили книги між різними книгозбірнями Києва.
З початку ХХІ століття Велика дзвіниця перебувала на тривалій реставрації. Нині вона знову перебуває у прекрасному стані, виконує свої функції і є прекрасним оглядовим майданчиком для туристів, адже із неї відкривається просто фантастичний краєвид.
Текст та фото Романа Маленкова.
