Будинок кредитово-кооперативного товариства, 1913 – 1914 рр.
Архітектор: Микола Шумицький
1914 року малознаний архітектор Микола Шумицький видав знаменну брошуру під промовистою назвою «Український архітектурний стиль». Це направду дуже цікава брошура, яку варто прочитати кожному пошановувачу української культури (зараз видання нарешті оцифровано і вкинуто в інтернет). У своєму нарисі Шумицький виступив як глибокий теоретик новітнього стилю, міцно ув’язавши всі елементи питомо українського народного і професійного зодчества, поставивиши на вершечок архітектурної піраміди саме український модерн. Як на нас, звідти УМ не посунуто й донині і, з огляду на сучасну вітчизняну архітектуру, навряд чи колись буде посунуто…
…Але то все лірика, тож переходимо до фізики. На обкладинці згаданої брошури було зображено будинок, який Шумицький не лише спроектував, а й найдокладнішим чином «обгрунтував» на сторінках свого опусу. І хто б міг подумати, що така «теоретична» споруда доживе до нашого часу? Та коли у 2010 році ми знічев’я і без жодних сподівань проїжджали Косівкою, — виявилося, що дожила! Тільки втратила характерний високий дах з гарнюніми духовими віконцями. Натомість повністю зберегла абсолютно унікальні рами з постарілим до слюдяного стану склом і не менш унікальні майоліки на стінах.
Вже тоді у стінах колишньої кооперації було відкрито церкву, яка, подейкують, діє і донині. І нехай діє хоч до кінця віку. А парафіяни і священики нехай бережуть доручену їм Головним Естетом пам’ятку в усій її неповторній красі.
Текст Андрія Власенка. Сад українського модерну.
Фото Романа Маленкова.
Микола Андрійович Шумицький, автор проекту, написав і видав у 1914 році, видатну працю “Український архітектурний стиль”. Він був видним політичним діячем та полковником армії УНР, пізніше послом УНР в Аргентині та Бразилії. Ось тут про нього пише вікіпедія.
Будинок кредитово-кооперативного товариства архітектор досить детально описав у своїй брошурі, на сторінці 52. Ось тут її можна почитати в електронному вигляді.
А далі текст Антона Короба:
Косівка на Київщині. Будинок кредитно-кооперативного товариства. 1913-1914 рр.
– Ви хоч знаєте, що ви знімаєте? – питає нас жінка на лаві коло крамниці.
– Будинок кредитно-кооперативного товариства, – я відповів.
– Брехня. То банк був, – відрізала баба. і додала – Що це всім наче пороблено: ви вже десяті, які приїхали.
– Сьогодні?
– Сьогодні – треті.
Насправді це власне і був банк для селян, членів кооперативу. Тут вони вони могли брати кредити.
Кооперативний рух в Україні на початку 20 століття значно позитивно вплинув на та розвиток сільського господарства, добробут селян та поширення національної свідомості. Виникло багато артілей, громад, товариств, різних видів (кредитних, споживчих, сільськогосподарських) кооперативів.
Сільсько-господарська кооперація веде свій початок від хліборобських артілей (які почав впроваджувати Микола Левитський – «артільний батько»), а також сільсько-господарських громад, що займалися просвітницькою та агрокультурною роботою. У 1914 році їх налічувалося 1061.
Напередодні 1917 на украінських землях діяло загалом близько 8 тисяч кооп. товариств усіх основних видів (споживчих, кредитних та сільськогосподарських) і організаційних форм (15-и типів).
Багато членів Центральної Ради та діячів українського національного руху 1917-1920 вийшли з кооперативного руху, а подіі цих років дали новий імпульс розвитку цих відносин. Кооперативні товариства почали об’єднуватися в союзи, найбільшим з яких був «Дніпросоюз». Після повалення
Гетьманату кооперативні союзи набувають особливого впливу і значення. Уся міжнародна торгівля йшла через них.
А у 1913-1914, коли кількість кооперативів у Надніпрянській Украіні зросла до 3000 «серед місцевих кооператорів з’явилось бажання будуючи власні доми для кредітових та инших товариств відродити наше старовинне украінське світське будівництво». Саме так описував обставини появи будинку кредитного товариства у Косівці, його автор – архітектор Микола Шумицький у своій теоретичній праці «Український архітектурний стиль» (Київ, 1914).
План будинку вже був визначений самим товариством, більшу частину площі займала операційна заля. «Поруч з нею міститься кімната членів правління, а звідси можна пройти до каси. Каса уявляє собою огнетривале помешкання, вкрите залізобетоновою стелею; опріч того у першому поверсі містяться ще дві кімнати для урядовців та кухня».
Будинок був вкритий високим напівальмовим дахом, що був в півтора рази вище за стіни першого поверху. Дах був первісно вкритий террофазерітом, «що в‘являє собою рід штучно огнетривалої азбесто-цементовоі черепиці».
Високий дах забезпечив влаштування другого поверху на мансарді, розпланованого на 8 кімнат.
На фасаді влаштовано два входи: один у ґанку, дах якого вінчає рипіда – «сонце правди». Другий, як і перший має шостикутну форму, але міститься у лучковій ніші. «Така комбінація лучкової ніші з шестикутною двер‘ю часто трапляється у нашій світській архітектурі …. Вікна мають 3-центрову форму, що зустрічається в нашій архітектурі. Переплітання вікон мають рослинний характер і стилізують собою квітку. Подібні зразки часто трапляються в наших церквах». Залишається додати, що потрійні вікна такої ж форми з схожими фігурним столярним заповненням уже були перед тим використані Василем Кричевським у будинку Полтавського земства (другий поверх ризаліту) «Навкруг цілого дому йде цокольний поверх, що значно висувається по-за поверхню стін. Це так звана «призьба». Мета її в наших хатах захистити від гнілизни, а саму хату від морозу. В даному разі, завдяки кам’яному фундаментові призьба зроблена для збереження загального характеру будинку. По-над вікнами та поміж ними розпоміщені трикутні заглиблення, в яких положені «в ялинку» зелені керамічні плитки».
У колгоспні часи споруда була позбавлена високого даху з мансардним поверхом, обличкована плиткою. Зараз тут розташовано церкву. Сподіваюся, що це тимчасово і над будинком не виросте «цибулина» бані.
