За 5 кілометрів від польського кордону, на самому краєчку Карпат, лежить село Росохи. Поселення вперше документально згадується під 16 століттям, хоча є дослідники, які дають селу 8 століть. Про Росохи досить детально написано у Вікіпедії, тому не будемо повторюватись, щодо історії – нас більше цікавить унікальний оборонний храм, який зберігся у цьому селі – церква Різдва Богородиці.
Ми їхали до Росох у страшну негоду, потрапили під сантиметровий град, який лель не розбив скло нашого буса, ховалися біля стіни крамниці – не без пригод добиралися. Перед Смільницею ми повернули праворуч і через Терло доїхали до Росох. Треба зазначити, що дорога до Смільниці, і від Львова, і від Дрогобича, гарна – зробили трасу на прикордонний перехід, а от від Терла до Росох шлях паскудненький, будьте готові. Церква Різдва Богородиці стоїть у центрі села, біля неї зведено новий храм, який заважає нормально фотографувати здалеку.
Ось текст з Вікіпедії, про унікальну оборонну церкву:
Матеріалом для побудови церкви послужили плоскі ламані камені, скріплені вапняним розчином з домішками товченої кераміки і деревного вугілля. Храм тричастинний з трьома верхами. У його об’ємно-просторовій композиції були використані прийоми, властиві дерев’яній архітектурі. Церква складається з квадратного в плані неф, до якого із заходу примикає квадратний бабинець, а зі сходу — прямокутна в плані апсида. Бабинець та апсида мають меншу ширину і висоту, ніж неф. Товщина стін церкви перевищує 1 м, місцями доходить до 1,5 м. У західній стіні бабинця прорізаний прямокутний дверний отвір, перекритий лучковою аркою. Північну і південну стіни нефа прорізають по 2 вікна, влаштовані у нішах, вони також перекриті лучковими арками. У південній та північній стіні апсиди влаштовані 2 невеликих віконця. Всі три обсяги храму здаються приземкуватими. Відчуття потужності споруди церкви підсилюють масивні похилі контрфорси, якими укріпили кути бабинця, нефу і апсиди. Точно невідомо, як саме виглядали верхні частини храму в початковому періоді його історії. За кілька століть їх могли сильно перебудувати, в результаті чого церква могла втратити ряд архаїчних оборонних рис, оскільки, ймовірно, саме її верхня частина колись була пристосована до оборони. Пізніше, після ряду перебудов, кожен з обсягів церкви покрили ґонтовою шатрової покрівлею з заломами.
Ще одна лінія оборони церкви представлена кам’яною стіною, яка оточувала храм. Стіна захищала прямокутну в плані територію. Вона була побудована з таких же каменів, які використовувалися при будівництві церкви. Камені зовнішньої огорожі, ймовірно, скріплені глиняним розчином. Стіну прорізали чотирикутні бійниці, канали яких розширювалися як із зовнішнього, так і з внутрішньої сторони огорожі. Точно невідомо, як саме виглядала верхня частина огорожі храму — в нинішньому стані її перекриває двосхила покрівля, накрита листами шиферу. Раніше замість шиферу використовувався ґонт. Вхід на територію храму був влаштований в центрі західної стіни зовнішньої огорожі, якраз навпроти входу до церкви. Невідомо, як саме виглядали старі ворота, влаштовані в стіні. У наші дні на їхньому місці розташована проста кубічна дерев’яна конструкція з двостулковими воротами, увінчана трикутним фронтоном і двосхилим дахом. Можливо, колись із зовнішнього боку огорожі міг бути невеликий рів. Варто зазначити, що з датуванням стіни справи йдуть ще гірше, ніж з датуванням храму. Так, наприклад, ряд дослідників вважає, що вона була побудована в 18 або навіть у 19 столітті, тобто вважається, що огорожа — не ровесниця храму.
Про інші ранні будівлі на території храму немає жодної інформації. Дзвіниця в південно-західному куті двору була побудована в 19 столітті. Якою була раніша дзвіниця і де вона перебувала — невідомо.
15—17 століття. Можна припустити, що церква неодноразово піддавалася ворожим нападам, проте відомості про них вкрай скупі. Непряму згадка про один з таких нападів можна знайти в «Географічному словнику королівства польського» (виданого в 1888 році), який з посиланням на джерело 1834 повідомляє, що в церкві зберігається гаківниця (кріпосна дульнозарядна рушниця), з якої Терлецький вбив татарського ватажка під час нападу кримчаків на Росохи. Подальша доля рушниці невідома. Також незрозуміло, коли саме відбувся описаний напад татар.
18—19 століття. Після того, як припинилися татарські набіги, а оборонні функції храму перестали бути затребуваними, комплекс, ймовірно, поступово перебудовується. У ході цих перебудов уже не стояла мета зберегти оборонні елементи будівель, тому деякі з них могли бути знищені. Храм продовжував діяти, але вже виключно як культова споруда.
18 березня 1708 р. У газеті «Rozmaitości» за 1834 рік повідомлялося, що в Росохах, в яких тоді проживало дуже багато шляхти, знаходиться наказ гетьмана великого коронного Адама Сенявського (близько 1666—1726 рр.) з його особистим підписом. У цьому документі Сенявський заявив про свою протекцію над декількома поселеннями, в числі яких були і Росохи. Документ свідчив: «Адам з Гранова Сенявський, воєвода Белзький, гетьман великий коронний і т. д. передає цей мій ордінанс їх світлість панам полковникам, оберштерам, ротмістрам, обер-лейтенантам, поруччикам, хорунжим і іншим командирам військ Його Королівської Величності і Речі Посполитої, щоб з його слів знали, що володіння: Терло, Любохова і Росохи так особливої в мене хочуть мати протекції, і не як інакше, а тільки як мої власні до всілякої оборони [в цьому місці текст оригіналу нечитабельнй] собі у Вітчизні заслужили і до цього дня заслуговують. Де ж до чинять опір цієї моєї волі з’являться претензії, заявляю, що карати їх буду судом своїм суворим. Також наказую з усією строгістю військової сили, щоб ніхто з хоругвою або зі своїм супроводом у згаданих володіннях не зупинявся, не організовував нічлігів і випасів і хлібів побічних не забирав, ніяких вимог не пред’являв, і нічим іншим їх не обтяжував, оскільки ці володіння переходять у ординацію не на один тільки рік, а до кінця мого життя. Видано у Львові дня 18 березня 1708».
19 століття. У південно-західному куті храмового двору до стіни зовнішній стіні храму долучилася дерев’яна одноярусна каркасна дзвіниця. Спочатку їй стіни були обшиті дошками, а завершувала її ґонтова шатрова покрівля.
1844. Храм ремонтують, можливо, частково перебудовують.
1880 рік. Згідно з переписом населення в Росохах проживало 790 жителів: 6 римо-католиків, 762 греко-католики і 22 юдеї.
1896 рік. Храм проходить через черговий ремонт.
1921 рік. Згідно перепису місцевості Речі Посполитої в селі було: будинків – 142, греко-католиків – 760, римо-католиків – 13, іудеїв – 26
1926 рік. Були проведені останні ремонтно-реставраційні роботи.
1962—1968 роки. Стару церкву закривають, вона не діє.
1960-ті — 1980-ті роки. Покрівлі пам’ятника архітектури ще були ґонтові.
12 серпня 1992 рік. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено «Державний реєстр національного культурного надбання». У його списку церква в Росохах була зарахована до категорії пам’яток архітектури національного значення. До реєстру були внесені:
– Комплекс церкви Різдва Богородиці (змішаний), 15-19 століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 0
– Церква Різдва Богородиці (кам’яна), 15-16 століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 1
– Дзвіниця (дерев’яна), 19 століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 2
– Стіни з воротами (кам’яні), 18-19 століття, охоронний номер / номер в комплексі: 1435 / 3
1996 рік. Трохи південніше території старої церкви, була побудована невелика нова церква Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Фото Романа Маленкова, Сергія Щербія
