Чернівецька область

Чернівецька область, що відома під етнографічною назвою “Буковина”, розташована на південному заході України. Площа території складає 8,1 тис. кв. км. Регіон межує з Вінницькою, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областями. На півдні Чернівецької області проходить державний кордон з Молдовою і Румунією.

Область поділяється на 11 адміністративних районів. У регіоні розташовано 11 міст, 8 селищ міського типу, 398 сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення регіону становить 935 тис. осіб.

Різноманітні пам’ятки культур зарубинецької (I-II ст. до н.е.), черняхівської (II-V ст. н.е.), виявлені більш як у 150 пунктах, засвідчують, що північна Буковина – слов’янська земля. Пам’ятки археології та архітектури Буковини включають слов’янські городища IX-X століть, древньоруські городища XII-XIII століть, пам’ятки культової архітектури. Не можуть не причарувати зразки традиційного народного будівництва й ужиткового мистецтва – живі носії своєрідності буковинського фольклору.

Чернівецька область – це благодатний район багатопрофільного літнього і зимового гірсько-спортивного туризму, масового пізнавально-оздоровчого відпочинку, а також бальнеологічного лікування. Тут поєднуються живописні гірські ландшафти та мальовничі ліси передгір’я, численні річки й джерела лікувальних мінеральних вод, заворожує краса лісів і гірських лук, багатих на мисливську фауну, гриби і ягоди. Серед об’єктів природно-заповідного фонду необхідно виділити Вижницький національний природний парк, Сторожинецький дендропарк, Чернівецькі регіональні ландшафтні парки “Цецино”, “Валя Кузьміна” тощо.

ajax spinner
Могилівка. Другий за віком оборонний храм Буковини

Могилівка. Другий за віком оборонний храм Буковини

Перед нами церква Стефана Великого – другий за віком оборонний храм Буковини. «Другий за віком» - номінально, бо перевірити дату побудови церкви – 1440 рік, вказану на сайті громади села Лунка, неможливо: пам’ятка відсутня в усіх існуючих реєстрах. На такій самій даті наполягають і мешканці села, які дуже пишаються своїм храмом.
Герца

Герца

Герцаївський район, як і його райцентр, місто ГЕРЦА (2,1 тис. мешканців), є потенційними кандидатами на занесення до української книги рекордів Гіннеса. Сам район є найменшим в Україні за територією, а Герца – найменшим за населенням райцентром. До того ж, не варто забувати, що район і місто знаходяться у Чернівецькій області, що є найменшою за територією й населенням в Україні. А ще однією особливістю міста і району є його румуномовність: румунською тут розмовляють близько 97 відсотків населення.
Нижні Петрівці

Нижні Петрівці

У селі НИЖНІ ПЕТРІВЦІ (Сторожинецький район, 3,9 тис. мешканців) досі живуть нащадки чадецьких гуралів – польського аналогу гуцулів. Умови для їх переселення сюди створив австрійський уряд Габсбургів, якій проводив політику вимішування народів, що проживали на території імперії. Чадецькі гуралі є римо-католиками, але відрізняються від звичайних поляків мовою, одягом, побутом, традиціями, кухнею. Про їх існування нагадує костел Преображення Господнього (20-ті роки ХХ століття).
Верхні Петрівці

Верхні Петрівці

Село ВЕРХНІ ПЕТРІВЦІ (Сторожинецький р-н, 3,8 тис. мешканців) відомо ще з XIV століття. Саме з цього часу на території сучасного села у часи Галицько-Волинського князівства були збудовані оборонні укріплення. Кажуть, що їх залишки збереглися і до сьогодні. З початку ХІХ століття Верхні і Нижні Петрівці стали місцем компактного мешкання одного з польських етносів – чадецьких гуралів.
Зруб-Комарівський

Зруб-Комарівський

Як правило, більшість туристів, оглянувши дерев’яні пам’ятки Панки, відразу ж прямують до Сторожинця не підозрюючи, що на південь знаходиться унікальне село з незвичайною назвою Зруб-Комарівський.
Панка

Панка

За легендою село Панка на Сторожинеччині засновано на початку XV століття трьома братами на прізвище Панко, які мандрували Буковиною і вирішили оселитися на березі Серету на галявині посеред букового лісу. Офіційно ж Панка вперше згадується у 1428 році в грамоті молдавських господарів. Тоді тут, на березі Серету в урочищі «Паланка» було збудовано укріплене городище. Пізніше село носило різні назви: Панкауци, Панчешти, Панковці, а за часи комуністичної влади село називалось Клинівка.
Нова Жадова

Нова Жадова

Маленьке поселення Нова Жадова відноситься до Старожадівської сільської ради.
Цікаво, передусім, відразу двома костелами, один з яких – справжня казка!

До Другої світової війни більшість населення Нової Жадови складали німці та поляки. Тоді обидва римо-католицьких костели були діючими. Але, за часи комуністів перетворилися у руїни.
Стара Жадова

Стара Жадова

СТАРА ЖАДОВА – велике село, що має півтисячолітню історію. Вперше згадується 15 березня 1490 року в грамоті Стефана ІІІ, в якій молдавський воєвода визначає територію Радовецького єпископства. З цього документу зрозуміло, що вже тоді у Старій Жадові стояла церква, що є свідченням того, що поселення існувало і раніше. Пізніше село згадується у 1620 та 1640 роках, як власність феодала Гояна.
Череш

Череш

На цьому тижні познайомлю вас, мої друзі, з одним з найчарівніших куточків Буковини – передгір’ями Покутсько-Буковинських Карпат на півдні Сторожинецього району. Гірська місцевість, чисто повітря, мальовничі села, що на багато кілометрів розкинулися у відрогах покритих зеленню гір, заповідні урочища, цілющі мінеральні води, великі території, на які майже не ступає нога людини, приваблює сюди нечисленних туристів – любителів природи. Поки що нечисленних, адже блага цивілізації почали проникати і сюди.
Давидівка (Давидени)

Давидівка (Давидени)

ДАВИДЕНИ (офіційна назва «Давидівка») – неймовірно цікаве і унікальне село, село рекордсмен. Його унікальність полягає, по-перше в тому, що населений пункт з трохи більше трьома тисячами мешканців займає площу, співставну із площею невеликого обласного центру. А, по-друге, тим, що в цьому селі розташовано відразу сім дерев’яних храмів, більшість з яких викликає неабиякий інтерес як у туриста, так і дослідника дерев’яної архітектури. Кажуть, що ще є і восьмий храм – уніатській костел у лісі на північній околиці села.
Стара Красношора

Стара Красношора

СТАРА КРАСНОШОРА – гірське село, розташоване на північний захід від Красноїльська на висоті 465 метрів, з населенням 745 мешканців, більш ніж 70 відсотків з яких складають поляки. Решта – румуни. Є й трохи українців.
Красноїльськ

Красноїльськ

За Чудеєм відразу починається велике селище КРАСНОЇЛЬСЬК, відоме ще з 1431 року. Стара назва поселення – Красна. На початку ХІХ століття в Красній діяв склозавод, що випускав порожнє та листове скло, перенесений сюди зі Старої Гути (про неї – у наступній розповіді).
Сторожинець

Сторожинець

Районний центр СТОРОЖИНЕЦЬ (14,7 тис. мешканців), що розкинувся лівому березі Серета у підніжжя Буковинських Карпат, може сміло претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут приходиться більше 40 квадратних метрів зелених насаджень. В місті немає старовинних архітектурних пам’яток, проте наймальовничіший на Буковині дендропарк, австрійська забудова кінця ХІХ – початку ХХ століття, релігійні споруди різних конфесій та адміністративні будівлі спонукають відвідувачів міста залишитися тут хоча б на день.
Ломачинці

Ломачинці

Останнє буковинське село, з яким вас познайомлю, називається ЛОМАЧИНЦІ (перша згадка – 1650 рік, 2,1 тис. мешканців). У 1760 році молдавський господар дарує Ломачинці разом з навколишніми селам бояринові Іордані Крупенському. У володінні Крупенських село перебувало до Першої світової війни. З цією родиною пов’язано декілька пам’яток, що збереглися до наших днів. У ХІХ столітті поміщик Григорій Крупенський встановив на території свого маєтку в селі скульптури двох левів.
Сербичани

Сербичани

Наступне за Романківцями село у напрямку до Новодністровська – СЕРБИЧАНИ (перша згадка – 1602 рік, 1,5 тис. мешканців). До Першої світової селом володіли поміщики Занги, які залишили після себе декілька пам’яток. Всі вони розташовані навколо сільських храмів, дорогу до яких вам із задоволенням покажуть мешканці села.
Романківці

Романківці

Найбільше село Сокирянщини – РОМАНКІВЦІ (перша згадка – 1565 рік, 5 тис. мешканців). Деякі пов’язують походження його назви з галицьким князем Романом Мстиславовичем, хоча, більш ймовірно, що своєю назвою Романківці зобов’язані засновникові села Роману, який переселився на задністрянські землі з Поділля. З 1834 року Романківці становляться волосним центром Хотинського повіту, зберігаючи цей статус до 1920 року. Наприкінці ХІХ століття в селі збудовано першу початкову школу, волосний будинок, лікарню.