Цей районний центр зараз є третім містом Черкащини, як за кількістю населення (70 тисяч осіб), так і за розвитком промисловості. У місті розвинуті такі потужні галузі як металургійне виробництво та машинобудування, а от розвиток туристичної інфраструктури залишає бажати кращого. Та й туристичних об’єктів, як для великого міста, у Смілі небагато. І знайти їх не просто. Але краще розповісти про все по порядку.
Пожежна каланча, збудована у 1929 році
Перша письмова згадка про населений пункт із назвою Сміла датується 1542 роком. У 1773-му він отримав Магдебурзьке право і офіційно підтвердив статус міста. Сталося це вже після того, як п’ятьма роками раніше Максим Залізняк із загоном гайдамаків захопив місто й знищив тут всіх поляків і євреїв.
У XVIII столітті Сміла тривалий час належала польським князям Любомирським. У 1793 році Смілянщину купив князь Григорій Потьомкін. Цього ж року він подарував регіон своєму племіннику Олександру Самойлову. Від останнього Сміла перейшла спочатку до сина – Миколи, а потім до дочки – Софії.
Софія Олександрівна Самойлова із 17 років була дружиною представника відомого дворянського роду, графа Олексія Олексійовича Бобринського. Його батько був позашлюбним сином імператриці Катерини ІІ та графа Григорія Орлова. Новонародженого хлопчика замотали у боброву шубу, через це Катерина придумала йому прізвище Бобринський, хоча офіційно він отримав від імператриці титул графа Бобринської волості.
Успенський костьол
Із 1838 року фактичним власником Сміли став Олексій Бобринський – піонер цукроваріння в Росії. Ще у 1828 році він збудував цукровий завод у Михайлівському під Тулою. Мрією графа було виробництво російського цукру із буряка, адже в ті роки цукор в імперії був лише імпортним і коштував 4 карбованці за кілограм (стільки ж коштувала корова). Але в умовах суворого континентального клімату Тульщини буряк не встигав визріти. Тому наприкінці 30-х років ХІХ століття Бобринський волами та кіньми перевозить обладнання Михайлівського заводу до Сміли. Починається нова епоха в розвитку Сміли, нова епоха в розвитку економіки Російської імперії – епоха «цукрових королів».
Смілянські цукрові заводи Бобринських були відомими в усій Російській імперії. Вони дали поштовх для будівництва нових заводів іншими власниками й для вирощування власного цукрового буряка. Бобринський став першим «зразковим капіталістом». Він забезпечував населення Сміли та околиць оплачуваною роботою, в той час, коли решта дворян у всьому покладалися на безкоштовну працю кріпаків. Вже після Бобринських з’явились значно багатші й успішніші Симиренки, Харитоненки і Терещенки. Приклад нащадків царської крові став показовим для вихідців із кріпацтва.
Будинок колишнього позичкового банку. Нині тут краєзнавчий музей
Головною пам’яткою Сміли є римо-католицький Успенський костьол. Збудували його на кошти місцевого поміщика Савицького у 1818-1827 роках. Ця чотирикутна велика кам’яна споруда з двома баштами у ХІХ столітті була найбільшою окрасою Сміли. Більшовики закрили костьол. Його переобладнали у будинок культури. В останні десятиліття минулого сторіччя в приміщеннях костьолу розміщувалась районна бібліотека.
Римо-католицькій громаді костьол повернули у 2000 році, а через два роки в храмі сталася велика пожежа. Ремонт почали лише у 2006 році. Він триває і зараз.
Поряд із храмом зберігся зведений у 1880 році будинок ксьондза. Але побачити його можна лише крізь щілину у високому паркані, яким оточено і будинок священика і костьол.
Головним православним храмом Сміли є Покровський собор. Його збудували замість давнішої дерев’яної церкви. За основу для храму взяли проект Благовіщенського собору Санкт-Петербургу (стояв біля Ніколаєвского мосту). Проект цей передбачав візантійський архітектурний стиль із численними колонами, що прикривали кути будівлі. Благовіщенський собор закінчили у 1849 році – його смілянську зменшену копію через десять років лише заклали. В процесі будівництва храму у Санкт-Петербурзі проект дещо змінили: купол собору набув шатроподібної форми, також собор прикрасили ще чотири шатроподібні бані-дзвіниці. А ось у Смілі проект не змінювали – собор постав таким, як і задумувався – з однією великою банею у візантійсько-руському стилі. «Старший брат» – собор у колишній імперській столиці, загинув у 1929 році, а ось «молодший» стоїть і нині, відчуває себе дуже непогано і, сподіваємось, простоїть ще сотні років.
Покровський собор
Дуже цікавою пам’яткою Сміли є будівля краєзнавчого музею. Звели її у 1909 році для філії Санкт-Петербурзького позичкового банку.
Із ХІХ століття в місті залишилося чимало будівель: житлові будинки, чоловіча і жіноча гімназії, земська лікарня, залізничний вокзал. Поряд із залізничним вокзалом, який нині називається «Імені Тараса Шевченка», у старому вагончику розташований залізничний музей. Тут розповідається про залізничний розвиток міста, про ініціювання Олексієм Бобринським будівництва залізничного транспорту в Російській імперії, про будівництво смілянської ділянки Південно-Західної залізниці, яка отримала назву Бобринська. Нині це головна залізнична станція Черкащини.
У Смілі є два старовинних парки: парк садиби Самойлових та парк садиби Бобринських. Парк Самойлових, хоч і старіший, але перебуває у значно кращому стані, ніж парк Бобринських. Розташований цей парк в самому центрі міста поруч із костьолом. Його реконструювали у 80-х роках минулого століття.
Ще одним досить цікавим об’єктом у місті є висока каланча пожежного депо, розташована у центрі. Цю будівлю звели вже у радянські часи, у 1929 році.
Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва “Грані-Т”)
Фрагменти старої забудови
