“Байдуже і збите з пантелику залюдніння”, або знову про російську мову у Києві.

Надибавши цього листа, написаного велетнем української прози, Нечуєм-Левицьким до Наталії Кобринської, не можемо не викласти актуальний і нині уривок з нього. Зауважемо, що Нечуй-Левицький все життя, майже, працював викладачем РОСІЙСЬКОЇ словесності. Отже:

” Я оце недавно вернувсь з Білої Церкви, де купавсь в Росі і звідкіль мені не дуже й хотілося поспішати до Києва і ради чистого повітря, і ради чудових околиць по Росі, і ради української мови, і ще й через те, що в Білій Церкві я почував себе як вдома, бо це місто чисто національне (українське), не вважаючи на 600 душ католиків, чи поляків ( як їх там звуть ), які навіть не вміють балакати польською мовою, не вважаючи навіть на жидів, бо усі жиди одзиваються до мене щиро народною мовою. Навіть деякі і без акценту. Через це я більше вподобав білоцерківських жидів, ніж отих туполобих киян, з котрих тільки часом дехто і то ненароком обізветься до мене українською мовою. Хоч вони усі чисто знають українську мову і вміють нею балакати, але чомусь не хотять, чи гордують, чи нехтують нею, вже й сам не вгадаю.

Не люблю я через це киян. Люблю тільки Київ за його гори, Дніпро та чудову місцину, чудові вигляди, куди не кинь оком. Шкода тільки, що на такій місцині вгніздилося якесь байдужне, ще й збите з пантелику залюдніння, котре ще й балакає якимось жаргоном, як кажуть великороси «мішаниною французького з нижегородським » , себто по – нашому сказавши, мішає горох з капустою, а селян та селянок вже зве «хохлами та хохлушками», чого не було в Києві тоді, як я вчився тутечки в школах…”

P.S. До речі, й у Білій Церкві зараз не все добре із українською мовою, особливо як почитати білоцерківські групи у фб – плюватися хочеться. Але там все рівно ситуація значно краща, ніж у Києві.