За 35 км від Хорола на південний захід від Хорола лежить село Богданівка. Тут мешкає близько півтисячі жителів. На території села розташована ботанічна пам’ятка природи «Богданівський парк».
Найцікавішим об’єктом Богданівки є колишній садибний будинок поміщиків Ладигіних. Інформації про будівлю дуже мало. Я знайшов текст краєзнавця із Полтавщини, Любові Мазанько, яка вказує, що центральний будинок садиби мав три поверхи. Нинішній, включно із цокольним, має два поверхи. Відповідно маємо три варіанти, які можуть пояснити розбіжність: помилка краєзнавців, головну будівлю зруйнували, і ми бачимо лише флігель, або перебудували мансардний поверх, який, колись розглядався, як третій. Далі подаємо текст Любові Мазанько.
На початку 19 століття село Лазарівку з навколишніми землями придбав генерал Ладигін, який назвав це село Богданівкою. Тоді ж на оточеному віковими деревами пагорбі було влаштовано садибу. Центральною спорудою маєтку став цегляний будинок, що мав три поверхи. Маєток мав кілька тваринницьких ферм, конюшні, воловні, корівники, ремонтні майстерні, цегельний завод, два гуртожитки, де мешкали строкові робітники. Господарством маєтку керував управляючий. Під час революційних подій 1905 року заворушення відбувалися і серед найнятих робітників маєтку. Під час цих подій був розграбований маєток. Через кілька днів повстання було придушене, а майно повернуте в господарство.
Садиба була огороджена цегляним парканом. В’їзд було оформлено у вигляді великої фігурної арки, обіч якої знаходилися дві менші. Центральну арку закривали ковані металеві ворота, біля яких стояла варта. Ці ворота збереглися до цього часу в Богданівській сільській раді. При розмові із сільським головою О. В. Кобеняк вона обіцяла їх установити.
Господарі постійно проживали у Санкт-Петербурзі й у маєтку перебували тільки влітку. Проживаючи у Богданівці, Варвара Ладигіна відвідувала бали сусідніх поміщиків та влаштовувала прийоми. У 1912 році вона побудувала дорогу-бруківку Семенівка-Богданівка.
Разом із будівництвом маєтку Ладигін збудував муровану церкву – головну окрасу села, поріг храму прикрашали східці з білого мармуру. Покровська церква також слугувала в якості родинної усипальні Ладигіних. У роки войовничого атеїзму церква та склеп були зруйновані, цеглу, мармур і покрівлю селяни розтягли по своїх садибах. А священика цієї церкви Степана Акимовича Денисенка більшовики відправили в табори Рибінська, Нижнього Тагіла.
Текст Любові Мазанько. Фото Романа Маленкова.
