Передумови появи надзвичайно цікавого будинку, що стоїть На Володимирській, 10 сягають Селянської реформи 1861 року. Реформа царя Олександра ІІ по звільненню селян з кріпацтва була потрібною, але абсолютно непродуманою. Власне як і всі реформи в Росії. Ображеними і обділеними залишилися практично всі. І селяни, які ніби й отримали волю, але практично без землі та ще й з обтяжливими викупними платежами. Обділеними відчували себе й поміщики, які звикли до дармової праці рабів, а господарювати по новому не уміли. Зате хотіли й далі жити у розкоші. А найкращий вихід тут – взяти позику в комерційному банку. Правда віддати її більшість не могли. Що траплялося далі дуже файно описав Чехов у «Вишневому саду».
- Фото: Роман Маленков
За допомогою дворяни зверталися до царя. Як з індивідуальними зверненнями, так і колективними.
Зокрема у 1883 р. імператор Олександр ІІІ отримав колективну петицію від дворян Орловської губернії, на яку наклав таку резолюцію: «Справді, вже настав час зробити щось, аби допомогти дворянству».
- Фото: Роман Маленков
У рамках цієї допомоги вже у 1885 р. було створено Державний дворянський земельний банк. Це був суто «соціальний» проект. Під заставу маєтків дворяни могли брати тут позики під досить символічний відсоток, цими грошима закрити кредити в комерційних банках (ці гребли чималий відсоток), ну а по тому повертати вже позику «рідному» Дворянському банку разом із символічним відсотком.
Перед тим, ще 1882 було створено державний Селянський банк, який видавав довгострокові позики селянам для набуття ними земель у приватне володіння.
На початку ХХ століття в Києві стурбувалися зведенням окремої гонорової споруди, де б розмістилися відділення цих поважних державних банків. До того контори цих банків розміщувалися у найманих будівлях. Спорудження власного банківського офісу тривало від 1910 по 1911 рік.
- Фото: Роман Маленков
Під будівництво придбали ділянку по вулиці Володимирській, 10. На той час там стояв двоповерховий цегляний будинок, який одразу ж розібрали.
У той час в російській імперії панувала мода на історизм. Враховуючи, що споруда мала постати на теренах колишнього міста Володимира, цей факт було вирішено максимально обіграти в архітектурі майбутнього банківського осередку.
- Фото: Роман Маленков
Проєкту розробив видатний київський архітектор, цивільний інженер Олександр Кобелєв. Найзнаменитіша із його споруд, теж банківська – будівля Державного банку на Інститутській. Наразі там базується Національний Банк України.
Як вже зазначалося, архітектор максимально яскраво утілив у своєму творі ідею тяглості з історією Давнього Києва, як столиці Русі. Гостроверха вежа постала у вигляді шолома княжого дружинника. Ліпнина та майоліковий декор виконана за мотивами візантійських та давньоруських орнаментів.
- Фото: Роман Маленков
Кам’яну огорожу балкону прикрасили барельєфи у вигляді давньоруських воїнів.
- Фото: Роман Маленков
Зрозуміло, що з приходом до влади більшовиків все було націоналізовано. А так як великої кількості різноманітних банків СРСР не потребував, то банківський офіс перепрофілювали під Центральний телеграф.
У 1953 році в будинку надбудували четвертий поверх. У цей час в архітектурі ще панували «сталінскі ізлішества», які згодом розгромив Хрущов. Тож до архітектурного шедевру поставилися з повагою. Башту, зокрема, відтворили у первісному вигляді, як і фігурний щипець над головним входом, вціліла також в’їзна брама.
- Фото: Роман Маленков
Тоді ж фасад прикрасив дуже цікавий годинник, який показує час в усіх найважливіших містах світу.
Наразі в будинку банку-телеграфу знаходиться цілий розсип орендованих офісів.
