Всі міста Чорногорії невеликі. Навіть Котор, старе місто якого, найбільше з усіх чорногорських, можна обійти за кілька годин. Ну це якщо йти лише вулицями, не заходити в музеї, не дивитись церкви за стінами й не підніматись на фортецю. Якщо все це зробити – на огляд Котору знадобиться не більше дня. За три дні у Которі ми вивчили його вулички і завулки напам’ять, як фільм, який вже десятки раз дивився. Але не подумайте, що це камінчик на адресу Котора – він прекрасний, схожий на всі венеціанські міста й одночасно не схожий на жодне. І це підтверджено статусом об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Котор лежить на пласкому трикутному клапті суходолу, й упирається одним краєм у стрімку гору, іншим – у море, а ще іншим – у річку Шкурда, із фантастично прозорою водою. Річка достатньо широка, хоча починається вона ніби нізвідки – з гори.
З усіх боків Котор обнесено стінами, які за межами міської забудови дряпаються високо до вершини, до фортеці святого Джованні, якого чорногорці називають Іваном. Фортеця розташована на висоті 250 метрів, до неї ведуть сходи, покладені вздовж складної системи стін і бастіонів. Загальна довжина стін Котора – 4,5 км – це не мало. Не обов’язково обходити стіни повністю, але дійти до фортеці святого Джовані дуже рекомендую – звідси, з висоти, ви зовсім по іншому побачите Котор. А якщо не маєте сил підніматись на 250 метрів – у спеку, для нетренованої людини, це не проста задача, дійдіть хоча б до церкви Богородиці Здравія. Саме від неї народ робить еталонні знімки Котору, для інстаграму, поштівок або магнітів.
Котор – це система вузьких вуличок, які збігаються до численних площ – торгів. Головна і найбільша площа – торг От оружия – Арсенальна. Вона була місцем народних зібрань. Є ще Борошняна, Музейна, святого Луки і святого Трифона. Останні дві названі на честь святих, храми присвячені яким, стоять на цих площах. Собор святого Трифона – найбільша сакральна споруда міста. Це католицький храм, в якому служби відбуваються рідко, адже переважна більшість мешканців – православні. Католики – лише представники хорватської діаспори. А взагалі це музей. Вхід платний.
Собор святого Трифона (Трипуна) зведений на місці церкви, в якій колись зберігались мощі святого. Мощі ж у Котор привезли венеціанські купці із Константинополя. Будівництво собору почали у 1124 році, а освятили – у 1166-му. Це був храм романського стилю, з елементами візантійської архітектури. За історію він чотири рази реконструювався після значних землетрусів. Кожна реконструкція додавала нових стилів, тому тут є і ренесанс, і бароко.
Пишуть що Котору 15 століть, але точно не відомо, коли його заснували. Попередником Котора називають римський Акрувіум, хоча більшість дослідників сходяться на думці, що Акрувіум був розташований на іншому місці, хоч і недалеко. А тут було село Катарум, яке у візантійський період перетворилося на Декатерон. Італійці називали місто Каттаро.
Володарями міста почергово були іллірійці, римляни, візантійці, серби, угорці, хорвати, боснійці, венеціанці, французи і навіть росіяни, рік. Якийсь час Котор був містом державою, де влада належала міському зібранню, а із 1814 по 1918 роки власниками міста були австрійці. Потім було Королівство сербів, хорватів і словенців, Югославія, Сербія і Чорногорія, і, нарешті, незалежна Чорногорія. Це дуже поверхневий погляд на історію Котора.
У мене склалося таке враження, що нині головним храмом Котора є православна церква святого Миколая, яку звели у 1902-1909 рр. А із католицьких храмів, зведених венеціанцями, крім сбору Трифонв, відчиненою була лише церква монастиря святої Клари (кін. 17 ст.). А от у храми святої Марії (1221 р.), святого Луки (1195 р.), святої Анни (12 ст.), Богородиці Здравія на фортеці (15 ст.) потрапити не вдалося. Жаль. По фото у путівниках там круто, але вхід лише за домовленостями. З ким домовлятись – хз.
У Котор ведуть три брами. Головна, яку венеціанці називали Морською (Porta Marina), а Чорногорці – Врата од Града. Їх звели у 16 столітті, і виводять вони на Арсенальну площу. Тут дійсно є колишній венеціанський арсенал, а ще два палаци, Годинникова вежа та будинок Громадського зібрання.
Друга брама, найцікавіша, називається Врата од Гурдіча. Їх будували і модифікували від 12 до 18 ст. Це потужний форт, який мав першим приймати ворожі удари. Арки, кривий прохід, підйомний міст – все як треба. Можна і на стіни піднятись.
Третя брама виводить на річку Шкурда, і називається Врата од Реки. На мою думку ця брама найбільш романтична, адже з одного її боку міст через красиву річку, із зграями риб, качками і краєвидом на гори, а з іншого – площа навколо прекрасної романської церкви святої Марії. До речі,ї звідси можна піднятись на стіни, й пройти всю ділянку біля річки.
Над Котором здіймається фортеця святого Джовані. Те що ми бачимо – робота венеціанців (16-18 ст.), хоча будувати цитадель на такій неймовірній висоті почали ще візантійці. Хитромудре мереживо мурів, які перемежаються баштами і бастіонами, і закінчуються головним укріпленням на висоті 250 метрів. Стан фортеці мене здивував – на багатьох ділянках будівлі сильно поруйновані, і відновлювати їх ніби ніхто не збирається. До речі – подібний стан у більшості чорногорських фортець, яких в країні немало.
За межами стін теж є цікавинки. Наприклад, старовинний цвинтар, із каплицями, гробівцями міської аристократії та двома храмами. Ще ми знайшли, десь за кілометр від центру, покинуту католицьку церкву, напевне 17-18 ст., в якої вже впала частина перекриття. Виявляється таке не лише в Україні можливо.
Із Котора ви можете відправитись у морську мандрівку Бока-Которською затокою, але це вже інша історія.
Текст та фото Романа Маленкова.
