На південь від Зміїва розташовується один з напевно самобутніших національних парків, що на Харківщині, та можливо й на Слобожанщині – Національний природний парк «Гомільшанські ліси».
Зараз територія парку складає близько 14,5 тис.га. А формування цієї заповідної місцини, природоохоронної території як національного парку відбувалось поступово. Починалось з того, що ще на початку XVIII ст. було затверджено «Заповідний корабельний гай». На початку ХХ ст. заповіли ділянку вікового лісу, що межує з Донецькою біологічною станцією, надалі 1926 року на території в заплаві Сіверського Дінця в урочищі Хомутки створили пташиний заповідник, з 1932 року ці дві ділянки – вже пам’ятки природи республіканського значення. Нарешті 1972 року створено ландшафтний заказник «Гомільшанська Лісова Дача», на базі якого у 2004 році з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних лісостепових природних комплексів долини річки Сіверський Донець й створено НПП «Гомільшанські ліси».
Більшість звикла до визначення «парку», як чогось, що пов’язане лише з живою природою – флорою та фауною. Це вірно лише частково. Так, звісно в цьому парку дуже велике біологічне розмаїття рослинного та тваринного світу. Рослин тут налічують близько 1000 видів, серед яких багато червонокнижних. Причому, можна бачити окремі великі ділянки як широколистяних лісів (правий берег Сіверського Дінця), соснових лісів (лівий берег), вербняків (заплави). Особливо цінними та мальовничими є діброви, які є одними з найкращих на Лівобережжі, досить багато є дубів, яким 150-200-300 років, є й такі, вік яких сягає 350 років, а є й 600-річний дуб-велетень. Тваринний світ представлений теж багато, до того ж це розмаїття включає навіть представників середземноморського, атлантичного, середньоазіатського походження та тайгової фауни. Серед них є не лише занесені в Червону книгу України, а й віднесені до Міжнародного та Європейського Червоного списку. У затоці Косач мешкає колонія з майже 100 сірих чапель. Цікаво, що звірі в парку не дуже й боязливі, прямо перед нами дорогу перебігала лисиця, лише проводжаючи нас поглядом.
Але парк є цікавим не лише з боку біології. На території парку є геологічні, геоморфологічні, гідрологічні (як то озеро Біле, довжиною більше 1,1 км) пам’ятки природи, археологічні та історичні пам’ятки. На території парку розташовані десятки городищ, два з яких мають Європейське значення. Також збереглися залишки Свято-Миколаївського монастиря, заснованого у 1648 році запорізькими козаками, та який вважається останнім осередком козацтва в Україні (про це в окремому дописі, як і про Козачу гору, історія якої пов’язана з монастирем).
Цікаво, що деякі із лісових грунтів парку є еталонними для Лівобережжя Дніпра та для лісостепової зони України загалом, тому що залягають під природною рослинністю первинного походження, тобто це незмінений варіант цих грунтів.
Звичайно, таку територію всю обійти та оглянути нереально. Але ми побували в деяких куточках парку, біля сіл Коропове та Гайдари. Дійсно, вражає, надихає та залишає приємний присмак від відвідування. Рекреаційний потенціал парку дуже високий та створює відповідні можливості для екотуризму. Він вже має кілька екологічних та краєзнавчих пішохідних маршрутів.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
