Перша згадка про село датована 1453 роком. До 1946 року село носило назву Риків.
Є дві версії походження тогочасної назви села Риків. Перша: назва села надана йому за прізвищем тогочасного власника — Рика. Друга версі: у лісистій місцевості неподалік села водилось багато дикої звірини і через її рик село отримало свою назву.
На території села чи неподалік був замок, який знищили татари ще у XVII ст.. До сьогодні не збереглось мурів, але серед місцевих жителів збереглася згадка про можливе розташування цього замку. Інформація про замок зазначена на старовинній карті на польській мові.
На місці школи стояв графський палац, а неподалік нього був посаджений сад, який зберігся до сьогоднішніх днів і досі мешканці села називають його «Панський сад». За деякими свідченнями, є інформація, що графський палац і костел з’єднював підземний перехід, але достеменно невідомо чи він зберігся до сьогодні.
Раніше село належало: XVI — XVII ст. родині Сєнєнських, з 1631 року- сімейству Центнерів, з 1639 р. — Я. Собеському, з 1711 р.- королевичу К. Собеському, з початку XIX ст. — Радзивілам.
Церква Воскресіння Господнього
У селі Поляни знаходиться дерев’яний храм Воскресіння Господнього. Він збудований 1903 року на місці старої церкви (збудованої 1675 р). Церкву збудували за часів служіння о. Теофіла Петровського. Проєкт церкви належить відомому архітектору Василю Нагірному.
Храм є єдиним із збережених дерев’яних храмів, розписаних відомим художником-монументалістом Модестом Сосенком, який зберігся до сьогодні. Період роботи над розписами є 1911—1913 рр. Йому допомагали Ірина Величковська (Шухевич) і Юліан Буцманюк.
Модест Сосенко розписав центральний купол, іконостас і бічні вівтарі. У центральній наві поміж вікнами зображено чотирьох євангелистів. Бічні вівтарі: на правому зображено «Воскресіння Господнє», на лівому — «Покров Пресвятої Богородиці».
На сьогоднішній час розписи у храмі потребують нагальної фахової реставрації.
У 1927 році було збудовано дзвіницю біля храму. На тогочасній дерев’яній дзвіниці було три дзвони. Під час німецької окупації у Другій світовій війні, селяни зняли ці дзвони і закопала у трьох різних місцях. Адже у той час була поширена практика конфіскації церковних дзвонів німецькою окупаційною владою і переплавлення їх на зброю. Для сповіщень замість дзвонів селяни виконували металеві рейки, по яких били металевим дротом.
Одразу з приходом совецької окупаційної влади, майно з костелу Святих Петра і Павла, а саме фігури: апостолів Петра і Павла, непорочне зачаття Діви Марії, найсвятіше Серце Ісуса було перенесено до церкви Воскресіння Христового. Обидва храми було зачинено і заборонено богослужіння в них. У 70-х роках окупаційна влада в селі планувала передати до музеїв всі цінні експонати, що були на той момент в храмі Воскресіння Христового. Саме в переддень конфіскації, селяни таємно забрали з церкви найбільш цінне майно: ікони, книги, статуї, речі для здійснення богослужінь для подальшого переховування у своїх домівках.
Богослужіння в храмі відновили лише в 1990 році. Настоятелями храму з того часу були: о. Степан Жигало (був настоятелем у селі Сновичі і служив у селі Поляни) , о. Михайло Ляхович і о. Назарій Чорний.
Церква належить до Православної церкви України.
Костел Святих апостолів Петра і Павла
Костел збудований 1901 року.
В кінці ХІХ ст римо-католицьке населення Рикова належало до парафії в Поморянах. Згодом за сприяння власників села Францішека Гурського і Валеріана Вальського було збудовано цей костел. Проєкт будівлі належить архітектору Юліану Захаревичу.
У 1920 році до села переселили близько 70 сімей поляків і 1923 (1924) р. в костелі зафункціонувала повноцінна парафія. Неподалік храму було старе кладовище, яке збереглося до сьогодні (не падалік костелу, на території зерноскладу)
У 1944 році, із приходом совецкої влади, священник Броніслав Якубовський залишає село, взявши з собою лише орнат і чашу. Решта майна костелу зберігалося в церкві Воскресіння Господнього у селі.
Одразу після початку совецької окупації, влада закрила костел і зробила в ньому склад. Для цих потреб храм розділяють на три поверхи, зробивши перекриття.
Текст із Вікіпедії, фото Романа Маленкова
