Нинішня церква Різдва Пресвятої Богородиці в Ков’ягах Валківського району Харківщини – то вже третя.
Перша відома з 1732 року. Також відомо, що вже тоді при церкві була школа, в якій грамоті вчив дячок. 1773 року її замінили на нову, будували на кошти прихожан. Гумілевський писав, що навколо церкви був великий фруктовий сад, утім як і взагалі село потопало у фруктових деревах – яблуні, сливи, груші, вишні.
Церковно-прихідська школа продовжувала діяти, викладав священник Михайло Жуковський, окрім того він читав також в земському училищі.
Храм, що нині стоїть у Ков’ягах, збудований та освячений 1906 року.На початку 20-х років влада хотіла її закрити, проте на той час ще гоніння на церву ще не набрали таких масштабів, патріарху Нестору вдалось вмовити уряд проводити богослужіння. Втім, не надовго. З 1930 року церкву закрили, й передали під клуб. Під час німецької окупації тут розміщувався військовий госпіталь. А після війни, за короткий проміжок часу, до 1949 року, як храм лише не використовувався: майстерні, РАГС, бібліотека, і нарешті, знову клуб, аж до 1992 року, коли святиню повернули вірянам. Проте розібрану майже 90 років тому дзвіницю так і не відновили. Добре, що залишились архівні світлини Стефана Таранушенка, на яких можемо бачити, як виглядав храм.
Є в Ков’ягах ще одна пам’ятка, зовсім невідома, але, можливо, й цікавіша за церкву. Ми теж про неї не знали, тому й фото власних не маємо. Знайшли її випадково на початку ХХст., коли зруйнували один з будинків. Це християнський печерний скит. Коли й ким була видовбана печера, невідомо. Має два яруси, три галереї з відгалудженнями. Досліджена частина має загальну довжину 38 метрів, висоту від 1,5 до 2 м, ширину галерей до 80 см, з пофарбованими стінами. Є невеличка каплиця, в одній з ніш на стіні – рельєф із зображенням Святої Богоматері з малим Ісусом. Нижній ярус практично завалений та недосліджений. Дослідження проводились 2013 року, на даний час об’єкт не включено до жодного реєстру нерухомих пам’яток архітектури, історії або археології.
Текст Ігоря Дорожка, фото Максима Назаренка.
